Як відрізнити добросовісну заправку від сумнівної і чому водіям та відповідальним мережам АЗС вигідно об'єднуватися в боротьбі з неякісним пальним, пояснює Алла Сидорович, яка очолює Центр паливних досліджень TFC. Її досвід у сфері контролю якості нафтопродуктів налічує близько чотирьох десятиліть, і вона вважається одним із провідних експертів у країні.

- Чому в Україні так і не сформувалася дієва система контролю якості пального?

- Контроль якості потребує значних витрат. Наш центр щорічно вкладає до 10 мільйонів гривень лише в закупівлю та обслуговування обладнання. Це дозволяє нам щомісяця перевіряти пальне на 400 заправках мережі "ОККО" — нашого основного замовника, а також обслуговувати інших клієнтів. Однак по всій країні діє понад 6000 АЗС. Щоб охопити їх усі, знадобився б бюджет, щонайменше в 15 разів більший за наш, тобто близько 150 мільйонів гривень. І це без урахування зарплат і поточних витрат.

Повним комплектом обладнання для аналізу бензину та дизпалива сьогодні володіють лише кілька великих мереж, інспекційні компанії та окремі НПЗ. Але все це — приватні структури. У держави має бути власна лабораторна база, в яку потрібно вкладати кошти. Можливо, розумно було б спрямувати на це частину акцизних зборів з трейдерів. Зараз податки становлять понад 40% у ціні пального. Якби хоча б 1% цих надходжень повертався в систему контролю якості, результат не змусив би себе чекати.

Поки ж ситуація лише погіршується. Раніше регіональні інспекції із захисту прав споживачів регулярно привозили нам проби для перевірки. Торік не звернувся ніхто — фінансування не виділили. При цьому, судячи з наших спостережень, частка контрафактного пального на ринку зростає з кожним роком. Деякі аналітики вже говорять про 30-40%. Це серйозна загроза і для економіки, і для простих автомобілістів.

- Чи є спосіб протистояти цьому?

- Потрібно діяти спільно. Влада, споживачі та чесні мережі АЗС мають знайти спільну позицію. Сенс у тому, щоб одні не захищали інтереси недобросовісних продавців, інші — не користувалися послугами сумнівних брендів, а треті — забезпечували постійний контроль на своїх станціях.

- Ви справді вірите, що це можливо?

- Європейські країни до цього прийшли, хоча в Італії, Польщі чи Туреччині теж були серйозні проблеми з якістю. Ринок без контрафакту вигідний усім. Для держави це додаткові доходи до бюджету. Для водіїв — реальна економія. Переплативши сьогодні, умовно, 100 гривень за якісне пальне, завтра можна уникнути витрат у 1000 гривень і більше на ремонт паливної системи. І справа не лише в грошах. При згорянні неякісного пального виділяється багато шкідливих речовин, якими дихають і водій, і перехожі. Що стосується мереж АЗС, які думають про довгострокову перспективу, чесна робота приносить свої плоди — не одразу, але з часом. Репутація бренду будується на якості, а довіра клієнтів підвищує капіталізацію бізнесу. Взяти, наприклад, мережу "ОККО", яка відкрито заявляє про свою принциповість у всьому — від якості пального до точності наливу та сплати податків. Лише у 2015 році ця компанія перерахувала до бюджету понад 6 мільярдів гривень.

- Але як звичайному водієві зрозуміти, наскільки чесна заправка і чи стежить вона за якістю?

- Перш за все, я б радила дізнатися, скільки акредитованих лабораторій — стаціонарних чи мобільних — обслуговують мережу. Ця інформація зазвичай є на сайтах компаній. Якщо її немає, це вже привід насторожитися. Наш центр тісно працює зі згаданою "ОККО". У контролі задіяні 16 лабораторій. Вони забезпечують трирівневу перевірку по всьому ланцюжку: при надходженні пального на нафтобазу, при відвантаженні та безпосередньо на АЗС. Важливо, що в компанії заздалегідь не знають, яку саме заправку ми відвідаємо завтра. Якби всі оператори діяли за таким принципом, проблема якості не стояла б так гостро.

- Чи може клієнт ознайомитися з результатами перевірок? І що робити, якщо він їм не довіряє?

- Кожну заправку "ОККО" ми перевіряємо один-два рази на місяць і видаємо паспорти якості, які зберігаються у відкритому доступі для споживачів. Але якщо водій усе ж сумнівається, він може звернутися до спеціалізованої лабораторії — державної чи приватної. Головне, щоб вона мала сертифікацію.

- Скільки пального потрібно для аналізу?

- Однієї проби достатньо — це один літр. Однак ми завжди просимо надавати вдвічі більше: одну пробу залишаємо як арбітражну на випадок спірних ситуацій. При передачі пального керівник лабораторії вислуховує скарги автовласника і радить, які саме перевірки провести. Адже не завжди потрібно аналізувати пальне за всіма параметрами ДСТУ. Іноді достатньо перевірити одну-дві характеристики. Загалом же ми можемо дати висновок за десятками різних показників.

- Часто водії скаржаться не на якість, а на недолив. Що порадите?

- Сподіваюся, міф про "чарівну кнопку" оператора, яка дозволяє керувати подачею пального, уже застарів. При нинішній автоматизації, електронному обліку та відеоспостереженні втрутитися в роботу колонки неможливо. Тим більше що всі ТРК опломбовані. Але якщо ви хочете переконатися, ви маєте право попросити персонал заправити вас через еталонний мірник. Такі мірники мають бути на кожній АЗС. Вони перевірені та опечатані органами Держстандарту. На них немає жодних "кнопок", тож сумніватися нема в чому.

Джерело: Комсомольська правда в Україні