VOLVO S60
Силова установка — 2,4 л
Пікова потужність — 140 к.с./4500 об.
Макс. крутний момент — 220 Нм/3300 об.
Гранична швидкість (км/год) — 210
Розгін з місця до 100 км/год — 11.1
Споживання палива (л/ 100 км):
по місту — 9,5
по трасі — 8,8
Трансмісія — 5-ступ. автомат
Довжина — 4603 мм
Ширина — 1813 мм
Висота — 1428 мм
Споряджена маса — 1428 кг
Шини 205/55R16
Клімат-контроль 2 зони, ABS+EBD, DSTC+EBA, 8 airbag, легкосплавні диски, повний ел. пакет, ПТФ, шкіра+тканина, ал. вставки, вбудоване дитяче сидіння, ламіновані бокові стекла, водовідштовхувальне покриття лобового скла
Ціна $ 32 590 (260 713 грн), ціна базової комплектації $ 30 895 (247 159 грн)
Марат Махмудов, заступник директора «Казанської школи вищої водійської майстерності»
Доля розпорядилася так, що буквально за день до того, як я мав віддати свій Volvo XC70 попереднього покоління на планове обслуговування офіційному дилеру, пролунав дзвінок від комерційного директора «Автоклубу». Він запропонував мені протестувати «сімейний» седан S60 і поділитися враженнями. Я подумав, що це чудовий збіг обставин: поки моя машина буде в сервісі, я зможу покататися на автомобілі, який є технічною базою для мого власного — різниця лише в кузові та коробці передач. Мені було цікаво вивчити машину з атмосферним мотором на 2.4 літра, «автоматом» і в комплектації «Оптима»: салон з комбінованим оздобленням з тканини та шкіри, аудіосистема з CD-плеєром, двозонний клімат-контроль, система DSTC, підігрів передніх сидінь, литі диски та низка інших опцій. Волей-неволей доведеться порівнювати його з побратимами по заводу-виробнику, тим більше що за кермо «шістдесятки» я раніше ніколи не сідав. Зовні сріблястий седан, незважаючи на поважний вік моделі, виглядає актуально і навіть, ризикну сказати, елегантно-класично — без зайвої химерності, але з фірмовим «плечовим поясом» Volvo, за яким цей автомобіль безпомилково впізнаєш у потоці ззаду.
Усередині все до болю знайоме: приємні на дотик м'які пластики з ідеальним стикуванням деталей, звичні круглі прилади з відмінною читабельністю, на панелі навіть є індикатор вибраного режиму АКПП, а консоль і двері прикрашені алюмінієвими вставками. Повітропроводи на центральних стійках — теж знайома картина. Ззаду з комфортом розмістяться двоє, троє, звісно, влізуть, але тільки якщо вони не відрізняються великими габаритами. Місця для ніг достатньо, але без надмірностей — втім, як і в більшості однокласників. Багажник місткий, майже ідеально прямокутної форми, з акуратними нішами, захованими під обшивкою. Задні сидіння можна скласти прямо з багажного відділення — для цього достатньо потягнути за важелі з боків. Про подушки безпеки та інші системи захисту пасажирів поширюватися, мабуть, не варто: для всього світу Volvo і безпека — синоніми, і в 9 з 10 людей ця марка асоціюється саме з цим. Але одна деталь все ж варта згадки — інтегровані підголівники, що захищають від «хлистової» травми.
Шляховий лист оформлено, шлагбаум на виїзді піднято — пора в путь. На вулиці справжня липнева спека, тому перш за все виставляю обидва регулятори температури на 21 градус, переводжу селектор АКПП у положення «D» і неквапливо виїжджаю. Зізнатися, скромні 140 к.с. мене заздалегідь не надихали — на моїй машині адже 210! — тим більше що кондиціонер доведеться тримати ввімкненим постійно. Тому й стартував без особливого ентузіазму. Однак побоювання швидко розвіялися: зв'язка двигуна та «автомата» відпрацьовує заявлену потужність на всі сто. Жодного натяку на «малопотужність» — машина рівно і впевнено набирає швидкість при натисканні на газ, а п'ятиступінчаста коробка клацає передачі швидко, без задумливості, і при скиданні газу своєчасно вмикає знижену. Особливо добре це відчувається, якщо перевести селектор у положення нижче «D». Двигуну та коробці — аплодисменти! Адже є ще версії «шістдесятки» з турбонаддувом: 2.4 на 170 к.с., 2.5 на 210 к.с., та й повнопривідні модифікації. Цікаво, яка ж динаміка у машини з двигуном 2.5Т — адже такий самий стоїть на важчому XC90, і там із розгоном проблем немає. Плавність ходу теж порадувала: S60 на наших далеко не ідеальних дорогах ніби ховає всі нерівності в глибині підвіски, і до пасажирів доносяться лише легкі шльопання шин. При цьому седан чудово керується — миттєво відгукується на повороти керма, не норовить зірватися в занос жодної з осей. За час поїздки в салоні не було чути ні зовнішніх, ні внутрішніх шумів — це говорить і про хорошу шумоізоляцію, і про якісне складання. Клімат-контроль нарікань не викликав: кондиціонер справно охолоджував повітря до комфортної температури в режимі рециркуляції, і спека нагадувала про себе тільки при виході з машини. У підсумку автомобіль мені сподобався — рідкісний випадок, коли початковий скепсис змінюється симпатією після близького знайомства. По-моєму, це чудовий вибір у «сімейному» сегменті за співвідношенням «ціна-якість-сукупність споживчих властивостей». І справа тут не в тому, що я сам власник Volvo, адже мій автомобіль усе-таки відрізняється і двигуном, і трансмісією, і підвіскою, і прохідністю. Просто це об'єктивна реальність, з якою не можна не рахуватися.
Олег Шатов, директор «Казанської школи вищої водійської майстерності»
Опис інтер'єру я пропущу — цим уже займалися десятки фахівців, які розписали його в найяскравіших тонах. Про екстер'єр скажу коротко: «красивий». По-справжньому красивий. Як добре складений чоловік із правильними пропорціями. Із салону згадаю лише зручну кишеньку на подушці переднього сидіння і те, що сидіти за кермом у капелюсі неможливо — поля впираються у високий підголівник. Зате шия надійно захищена від удару ззаду. А капелюх, зрештою, можна покласти на задню полицю. Загалом інтер'єр спокійний, ненав'язливий, витриманий у класичному ключі. Втім, знайомство з Volvo в мене почалося не з водійського місця, а із заднього пасажирського. Щойно я сів, як одразу відчув прохолодне повітря від кліматичної установки, що б'є в обличчя та в ноги — жалюзі повітропроводів розташовані під переднім сидінням і на центральній стійці. Голова в стелю не впирається, коліна до спинки не дістають — мінімальний комфорт забезпечено. Але невдовзі мене почали долати перші ознаки морської хвороби — м'яка підвіска, що нещадно ковтає всі дефекти російських доріг, давалася взнаки. На щастя, випробування мого вестибулярного апарату швидко закінчилися, і я перебрався на звичне місце — за кермо.
При розміреній їзді посадка цілком зручна, причому рульова колонка регулюється і по висоті, і по вильоту. Мотор об'ємом 2.4 літра не обіцяє ураганного розгону, але чесно відпрацьовує всі 140… не відсотків, а кінських сил. Автоматична коробка S60 заслуговує на окрему розмову. У звичайних режимах вона досить спритна, хоча перемикання зі ступеня на ступінь відчуваються. Під час руху забитими міськими вулицями можна обмежити кількість доступних передач чотирма або трьома — тоді відпадає необхідність постійно тиснути на гальмо, і цілком можна гальмувати двигуном. А от другу передачу я так і не знайшов. Зате виявив режим «L»: на малих швидкостях він тримає першу передачу, а зі зростанням швидкості підключає другу і навпаки — скидає на першу при зниженні обертів. І знаєте, зручно! Щоправда, повернути селектор назад у «Drive» виявилося не надто просто — є ризик випадково перемкнутися в нейтраль. А взагалі, з таким силовим агрегатом ущемленим у потоці себе не почуваєш, але й ганяти особливого бажання немає. Розмірена, статечна їзда — ось стихія S60. Тим більше що при рівномірному русі в салоні панує майже повна (звісно, перебільшую) тиша.
Втім, на наших дорогах навіть за найспокійнішого стилю водіння розслабитися не дадуть — то якийсь юнак на тонованій «Самарі» підріже, то симпатична дівчина на новенькому «Лексусі» раптово перебудується. Пішоходи теж сюрпризи підносять. Тож про розмірену їзду можна лише мріяти, щохвилини ухиляючись від інших учасників руху. В екстрених ситуаціях Volvo тримається впевнено та передбачувано — скандинавське походження відчувається. Жодної яскраво вираженої схильності до зносу чи замету — поведінка повністю нейтральна. Спочатку збентежила гума, яка рано починала верещати, але після того як я проїхав ту саму «змійку» на власній машині, прийшло розуміння: справа, швидше за все, не в шинах, а в тридцятиградусній спеці та асфальті, розпеченому липневим сонцем. З легким вереском покришок седан подолав «змійку» на пристойній швидкості, чітко вписуючись у всі повороти, однак крени кузова вкотре дали зрозуміти, що до спортивної їзди цей автомобіль не розташований. До того ж система стабілізації DSTC повністю не вимикається, і при різкому об'їзді перешкоди вона втручається, щойно Volvo починає «замітати хвіст». Чи потрібна тут невідключна стабілізація — питання спірне, але її присутність у черговий раз підкреслює серйозний підхід шведів до безпеки.
Підбиваючи підсумок своїм враженням від Volvo S60, я згадав заїжджений вислів: «автомобіль не розкіш, а засіб пересування». І він якнайкраще описує суть протестованої машини: комфортний, безпечний і, сподіваймося, надійний засіб пересування.
Олег Сорокін, заступник генерального директора з розвитку ЗАТ «Лінт»
Що спадає на думку при згадці Volvo?
У першу чергу — безпека, і тільки вона. Це переконання склалося в мене не з рекламних роликів, а завдяки тому, що я одного разу побачив на власні очі. У 1994 році на штрафмайданчику ДАІ в Москві мені довелося побачити Volvo S40 (вірніше, те, що тоді носило це ім'я) після жахливого лобового удару — вся передня частина машини перетворилася на безформний шматок металу. Але по-справжньому мене вразило водійське місце: простір навколо водія залишився недоторканим, складалося враження, що людина просто вийшла з автомобіля після аварії, щоправда, виламавши двері…
Друга асоціація з маркою Volvo — успішний менеджер великої компанії, людина середнього віку, яка цінує в автомобілі спокій, впевненість і максимальний комфорт.
Тому, коли випала можливість «протестувати» яскравого представника цієї марки — седан Volvo S60, я з великим задоволенням нею скористався.
Перше, що вразило мене, коли я сів за кермо, — це чудова ергономіка водійського місця. Усі органи керування розташовані саме там, де їм належить бути, навіть думати не потрібно — руки самі знаходять потрібні важелі та кнопки. Тіло само приймає ту єдино правильну позу, в якій зливаєшся з автомобілем в єдине ціле та отримуєш насолоду від водіння. Усе — поїхали…
З перших метрів не полишає відчуття впевненості, зручності та повного контролю над автомобілем. Мотор потужністю 140 к.с. у парі з п'ятиступінчастою АКПП розганяє машину плавно, але досить напористо, причому постійно відчувається, що за потреби є запас потужності. Енергоємна підвіска «ковтає» більшість нерівностей дороги, і водієві з пасажирами буде комфортно на будь-якій швидкості. «Автомат» перемикається швидко та своєчасно, при цьому не полишає відчуття впевненості та контролю над машиною. Передавальні числа підібрані оптимально. Вийшов чудовий тандем: двигун — коробка. Кермо досить інформативне. Гальма просто чудові. Уже за десять хвилин я настільки «зріднився» з машиною, що забув, ніби їду не на своїй. Оглядовість з водійського місця непогана, хіба що зовнішні дзеркала здалися трохи замалими. Шумоізоляція на висоті — вся дорожня метушня залишається зовні, а тобі лишається лише насолоджуватися поїздкою.
Вадим Садиков, «Автоклуб-Казань»
Уперше я побачив цю машину в автосалоні. Особливого враження вона не справила. Та й мотор 2.4 потужністю 140 к.с. ентузіазму не додав.
Але ось тест-драйв. На вулиці, та ще в сірому кольорі, автомобіль виглядав набагато краще: відчувається мускулистість і фірмовий стиль. Передня панель виглядає простовато, дизайн застарів, але в цьому є своя принадність: знайти потрібну кнопку дійсно легко, сів і поїхав, звикати ні до чого не потрібно. Сподобалося комбіноване сидіння зі шкіри та шорсткого матеріалу: зручно та практично. А от ззаду зручностей помітно менше, трьом дорослим тут навряд чи буде комфортно. Причиною всьому, ймовірно, занадто великий нахил усередину дверних прорізів. До того ж підлокітник на задніх дверях надто короткий. І місця для колін замало. З плюсів: повітроводи на стійках між передніми та задніми дверима. На передньому сидінні почуваєшся значно краще.
Перед виїздом на трасу трохи покаталися на майданчику. Загалом, очікувано для машини D-класу: немає надмірної жорсткості, на поворотах спостерігається досить помітний крен. Втім, здатність автомобіля добре маневрувати не так уже й сильно залежить від жорсткості підвіски. У цьому ми знову переконалися на нашій улюбленій дорозі з серією поворотів. Машина, за правильно обраної траєкторії, проходить цю ділянку на швидкості 130 км/год, маючи хороший запас з керованості. Це чудовий результат. Mazda 6 тут показала себе значно гірше. Налаштування підвіски мені сподобалося: вона в міру м'яка (немає сильної віддачі від ям і купин) і в міру пружна (хороша керованість). Їхати трасою за кермом — одне задоволення. Оберти невисокі (2000-2100 об/хв), економічність шикарна. Якщо відпустити педаль газу, оберти падають до 1500, але машина втрачає динаміку дуже й дуже повільно. Обгони повільних вантажівок виконуються швидко та безпечно.
Тепер звернімо увагу на характеристики двигуна. Начебто 2.4 потужністю 140 к.с. не можна назвати сучасним. Адже навіть 2.0 від Kia, Ford, Nissan, Suzuki (потужність від 140 до 145 к.с.) явно застаріли. Більше того, нинішній 1.8 від Opel або Honda видає ті самі 140 к.с.! Але це лише поверховий погляд. Річ у тім, що максимальна потужність у 2.4 досягається вже за 4500 об/хв, тоді як у 1.8 або 2.0 — за 6000! Це можна пояснити наочно, якщо згадати, що Р(потужність)=Мкр(крутний момент)*N(кількість обертів). Виходить, що величина крутного моменту у 2.4 (за 4500 об/хв) на третину (!!!) більша, ніж у 1.8 або 2.0 (за 6000 об/хв). Ось що означає хороша тяга на низах. До речі, максимальний крутний момент у 2.4 — 220 Нм за 3300 об/хв! Це практично «дизельні» налаштування! Дослідним шляхом ми з'ясували, що різке натискання на газ (зі стрілкою в червоній зоні) не настільки ефективне, як плавне поступове додавання газу, за якого дійсно відчувається хороше прискорення та великий запас з тяги. Окремо варто відзначити чудову роботу 5АКПП, ідеально налаштованої під цей конкретний двигун. Усе відбувається плавно, жодних смиканих перемикань униз (така поспішність — улюблений прийом маскування застарілих моторів), м'яке та швидке перемикання. Відчувається, що головна пара тут невелика, адже головне в цьому автомобілі — плавність і запас з тяги, а не гонки зі світлофора.
Тепер пару слів про потенційних покупців. Стиль S60 — це солідність у зовнішньому дизайні, внутрішньому оздобленні та величезний запас з безпеки. У 2009 році планується випуск серії «Ексклюзив». S60 — серйозний претендент на покупку для тих, хто не женеться стрімголов за модою. Ну і наостанок — зараз на S60 пропонуються пакети додаткових опцій за спеціальною низькою ціною.
Альфред Марданов, «Автоклуб-Казань»
Ось уже вдруге за ці довгі вихідні я сідаю за кермо тестового автомобіля — вирішили не гаяти часу та покататися на Volvo S60. Свята вибили мене зі звичної колії, тож така поїздка — чудовий спосіб повернути тонус. Зазвичай за Volvo приходять люди вже з готовністю купити, а не просто подивитися: це ті, кому важливі статус і той рівень комфорту, який марка дарує своїм власникам. Про репутацію найбезпечнішої машини навіть говорити зайве — це як належне, само собою зрозумілий факт.
Що ми маємо цього разу? Передусім, фірмовий стиль, який упізнаєш миттєво: радіаторна решітка з логотипом (до речі, кумедно, що він нагадує символ чоловічого начала) та характерні лінії кузова не дадуть сплутати Volvo ні з чим іншим. Хоча тестовий автомобіль був у спокійній версії, ми все ж вирішили трохи похуліганити на порожньому майданчику. Але не вийшло: як сказали б у центрі управління польотами, усі системи працюють штатно. ABS вмикається рівно тоді, коли чекаєш, а система курсової стійкості починає стрекотіти на різких поворотах, не даючи машині зірватися в замет. Одразу відчувається, що кермо навантажене ґрунтовно, а «нуль» на ньому дуже чіткий.
Помітив я і зручні крісла, і те, що дзеркала мають сліпі зони. На трасі з цим можна змиритися, але в місті мені їх інформативності явно не вистачало. Ще один момент: заднім пасажирам не вистачає місця по висоті — виробник в угоду дизайну скошеного даху нібито «вкрав» простір над головою у тих, хто сидить ззаду. Зате спереду все просторо і ладно, одразу видно, що машина орієнтована на водія.
На ходу S60 — просто пісня: сподобалось усе — і зв'язка двигуна з АКПП, і сама підвіска. Це і є суть Volvo: спокій, солідність, комфорт, краса без кічу — майже готовий рекламний слоган. Передня панель і приладка зроблені лаконічно, без завалу кнопок. Я згадав, як у деяких машинах велика кількість клавіш лякає і змушує перед поїздкою вивчати інструкцію. Тут же просто сідаєш і їдеш — все інтуїтивно знаходиться на своїх місцях. Мозок відпочиває: цьому сприяють легкий хід, тиша в салоні та АКПП, яка працює без затримок і при цьому досить економно. Перед виїздом я обнулив бортовий комп'ютер, і до кінця тесту середня витрата склала 10,9 літра на сотню. З педаллю газу ми не церемонилися, тож якщо накинути пару літрів на міські пробки, все одно вийде дуже пристойний результат.
Коробка, як я вже говорив, жива і адекватна: дає двигуну крутитися і майже не тупить. При скиданні газу оберти одразу падають до 1500–2000 об/хв. Підвіска пружна і незворушна, дбайливо зберігає тишу в салоні, щоб не заважати неквапливій розмові пасажирів. І це аж ніяк не шкодить керованості. Невелике запізнення на вході в поворот з лихвою компенсується вмінням тримати траєкторію — машина йде як по рейках. Чесно кажучи, я очікував від Volvo валкості та розслабленої вальяжності, а отримав зовсім інше. Можливо, саме в цьому і криється справжня суть марки.
