Робінзон Крузер. Мандруємо на Toyota Land Cruiser 200 островом та материком

Я став свідком справжнього ажіотажу. Ціна нікого не хвилювала — усі хотіли лише одного: отримати машину із салону першими. Увечері вони із захопленням розглядали офіційні знімки та рахували хвилини до старту продажів. Намагалися навіть використати моє журналістське посвідчення (виявилося, у таких справах воно вагоміше за депутатське), щоб я допоміг «дістати» автомобіль. А коли дізналися, що я вирушаю на Фуертевентуру на перший тест новинки, фанатики зовсім втратили спокій. Бідолахи! Що ж так заводить людей у Land Cruiser?! Приземлившись в аеропорту Фуертевентури, я почувався незграбно. У теплому чорному светрі, черевиках і джинсах, із курткою через плече, змучений перельотом. Назустріч ішли розслаблені люди в шортах і яскравих футболках, а один безбашений серфер із дошкою взагалі шльопав босоніж. Краса! Солоне повітря океану, плюс 24, ясне небо. Шкода тільки, що на тест виділили лише три дні. Уперше Land Cruiser 200 я побачив на вечірній прес-конференції. Кілька хвилин ходив навколо постаменту. Ні, схоже, дизайнери Toyota під час створення нових моделей зовсім не думають про естетику. Спочатку новий образ здався мені спірним. Особливо не сподобалася корма: низько посаджена перемичка між фарами візуально обтяжує машину, та й форма ліхтарів викликає питання. Але при цьому Land Cruiser випромінює впевненість. Дивишся на нього — і підсвідомо розумієш: цей точно не підведе. Не дизайнери, а психологи! І хоча «д двохсотий» довший за попередника лише на шість сантиметрів, він здається набагато масивнішим! До третього дня я звик до простих поверхонь Vibrant Clarity («дзвінкої ясності») і почав сприймати автомобіль інакше. Визнав у ньому гідне продовження традицій Land Cruiser! Салон — явний крок уперед. Фактура передньої панелі стала кращою, пластик «під дерево» виглядає «дерев'янішим», ніж раніше. А покриті «сріблянкою» деталі центральної консолі й справді нагадують полірований метал. Про карбонові вставки «сотка» напевно й не чула. У центрі уваги — «тач-скрін» із чудовою графікою. На місці й традиційні для Toyota і Lexus простенькі електронні годиннички у верхній частині «бороди» (японський фетиш?). Машина щільно нафарширована опціями: чотиризонний «клімат», вісім електрорегулювань передніх крісел, складаний третій ряд, люк… Усередині стало просторіше. Я, наприклад, зі своїми 190 см легко забрався на гальорку й цілком комфортно там улаштувався. Загалом, якщо не рахувати спірних «дерева», «металу» та «карбону», причепитися всередині нема до чого. До ергономіки та оглядовості претензій немає. Дзеркала — розміром із добру сковорідку, оптронні прилади чудово читаються, навігація по системах через монітор зрозуміла без інструкцій. Передньому пасажиру можна тільки позаздрити — у нього не лише багато місця, а й цілих три «ручки» на випадок бездоріжжя, щоб не отримати струс при подоланні серйозного оф-роуду. Цікаво, чи часто російські власники Land Cruiser цим займаються? Фуертевентура — острів вулканічного походження, поверхня кам'яниста, рослинності майже немає. По «ґрунтівці» Land Cruiser летить як стріла. Тут він — у своїй стихії. Під колесами — ями, а в салоні — неймовірний комфорт. Сміливо тиснеш на газ, знаючи, що підвіска мовчки проковтне будь-які купини та вибоїни, і відчуваєш справжню свободу. Перший пункт призначення — плато на узбережжі, складний спуск до берега. На звичайній машині довелося б попітніти, але в Land Cruiser з'явилася система Crawl Control — «позашляховий круїз-контроль». Коли вона увімкнена, машина сама їде вперед на швидкості 1, 2 або 5 км/год, електроніка дозує тягу та пригальмовує колеса. Мені залишається тільки рулити. Інструктор дає сигнал, і я спрямовую капот у бік стрімкої колії, що йде вниз. Увімкнена знижена передача, заблокований міжосьовий диференціал. Ставлю мінімальну швидкість — 1 км/год. Відпускаю педаль гальма, і Cruiser, поскрипуючи гальмами, починає сповзати вниз. Спочатку електроніці не довіряєш, так і хочеться самому натиснути на гальмо. Але комп'ютер справляється, усе робить вчасно, і до середини спуску мені вже стає нудно. Треба було ставити швидкість вище! Тепер — підйом угору. Стискаю кермо, машина повільно, але впевнено повзе, у лобовому склі — тільки блакитне небо. Під колесами замість ґрунту — величезні валуни, але для «круїзера» це дрібниця. Шкода, що Crawl Control доступна тільки на бензинових версіях. Японці пояснили: із дизелем її подружити не вдалося — вона працює на дуже низьких обертах, а двічі турбований дизель у цьому діапазоні не тягне. Утім, не лише Crawl Control, а й блокування диференціала з понижувальним рядом у трансмісії відповідають за приголомшливі позашляхові якості. Величезні ходи підвісок і кут перехрещення осей теж важливі. У Toyota пішли шляхом Land Rover і оснастили новинку системою керованих стабілізаторів KDSS. На шосе вони працюють як зазвичай і борються з кренами, а на бездоріжжі повністю відключаються. Є й підвіска 4 WAHC & AVS із регульованими амортизаторами, яка вміє змінювати дорожній просвіт. Але на російських машинах її не буде — опцію приберегли для статуснішого Lexus LX 570. Тим часом дорога стала складнішою, а гостре каміння буквально самі кидалися під колеса. І перші ж метри нової ділянки закінчилися проколом. Мій напарник переїхав один із них (для боковини покришки це стало фатальним). На щастя, організатори, що підоспіли, швидко вирішили проблему. Ближче до п'ятої вечора ми піднялися на одну з найвищих точок острова, звідки відкривався приголомшливий вид — кілька рівнів гірських гряд, зігнута лінія горизонту, блакитний океан. Дах світу! На зворотному шляху напарник «убив» ще одне колесо. Я не став чекати «рятувальників» і пересів до колег. Улаштувався ззаду й як пасажир доїхав до готелю. Дорога вийшла на асфальтовий серпантин, а хлопці, що змінювали один одного за кермом, виявилися затятими лихачами. Страшно не було, але думка про десять подушок безпеки в базі гріла душу. І якби не постійні випробування мого вестибулярного апарату, сидіти ззаду було б просто чудово: місця багато, спинка регулюється за нахилом, є підігрів, роздільний клімат-контроль — усе для пасажирського щастя. Окрім скель, на острові є й гарні піщані території з видом на океан. У піску Land Cruiser виявився так само незворушним. Головне — не втрачати швидкість і тиснути на газ, коли відчуваєш, що машина «заривається». На піску я перевірив розумну ABS: тойотівці навчили її розпізнавати тип покриття та працювати за оптимальним алгоритмом. Електроніка, оцінивши оберти двигуна, прослизання коліс під час прискорення та швидкість, вибирає потрібну програму гальмування. Працює! Момент блокування коліс триває довше, а гальмівний шлях скорочується. Після повернення до Москви я тестував ABS на снігу та льоду. Щоразу електроніка вибирала свій алгоритм: на льоду — короткі прослизання, а на снігу, як і на піску, — довші. Інформативність приводу гальм хороша, але при різкому гальмуванні на сухому асфальті машина клює носом і потребує невеликої корекції кермом.

Фінальним акордом випробувань на острові стала швидкісна поїздка автотрасою. Із бензиновим V8 Land Cruiser відчувається цілком жвавим: до 180 км/год він розганяється швидко і без видимих зусиль. Щоправда, п'ятидіапазонний «автомат» не завжди встигає за тягою мотора.

Дороги на Фуертевентурі — просто казка. Покриття настільки ідеальне і з такою чіткою розміткою, що подібного я не зустрічав у жодній іншій країні. Бензинова модифікація мчить по ньому абсолютно незворушно, ніби непідресорених мас взагалі немає. Але де знайти таке асфальтове полотно в нас? Тому одразу після повернення до Москви на мене чекало повторне знайомство з Land Cruiser — уже в дизельному виконанні.

Випробування дизеля стартували якраз із приходом легких морозів. Уранці я завів машину, активував режим прискореного прогріву, перевів клімат-контроль у положення auto та ввімкнув максимальний підігрів сидінь. Потім хвилин десять провів на вулиці зі щіткою, зчищаючи сніг з величезного кузова. Коли нарешті забрався в салон, здивувався: усередині, як і раніше, холодно! Минуло ще кілька хвилин, перш ніж повітря почало прогріватися. Ось тобі й Фуертевентура!..

Зате дизельний агрегат куди цікавіший за бензиновий. Навіть у дефорсованій для Росії версії — зі зменшеним тиском у паливній рампі та стандартами Євро-3, через що він втратив 50 к.с. відносно європейського варіанта. Тягне чудово, стрілка тахометра жваво йде до обмежувача. І коробка тут уже шестиступінчаста, помітно чуйніша та швидша: працює вона спритніше й зрозуміліше, ніж п'ятиступінчаста в бензинового «круїзера».

Дизель перевершує бензинову версію і за цифрами, і за відчуттями. Розгін до сотні швидший на секунду, максимальна швидкість вища на 10 км/год. А якщо додати сюди витрату палива — приблизно 18 літрів на сотню в змішаному циклі проти 23 у бензинової машини, — то вибір напрошується сам собою…

Зовнішньо дорожча модифікація нічим не видає себе, і лише на холостих обертах дизель трохи гучніше заявляє про себе. Але щойно оберти зростають, D-4D разом із вихлопною системою починає звучати майже як бензиновий двигун — солідним баритоном.

Покатавшись містом і областю, я вкотре відзначив, наскільки плавним став хід нового Land Cruiser. Підвіска чудово справляється з непідресореними масами і на високій швидкості — і в Росії, і на Канарських островах. А що буде, якщо їхати швидко й агресивно атакувати віражі? Крени, звісно, дають про себе знати. Але кермо при цьому залишається інформативним, і розладу між водієм та автомобілем не відчуваєш. У поворотах іноді доводиться підправляти траєкторію, а на нерівній дорозі — пригальмовувати, щоб погасити вертикальні розгойдування масивного кузова. Сідаючи за кермо «двохсотого», потрібно робити поправку на його масу, високий центр тяжіння, рамну конструкцію та високопрофільні шини. Тоді задоволення від водіння гарантоване. Тільки це не драйв спортсмена, а кайф поціновувача комфорту.

Щоб перевірити в дії модернізований повний привід із легендарним диференціалом Torsen, ми вирушили на засніжене поле. Вимкнувши VSC, у повороті трохи скидаю газ і одночасно з легким зносом корми додаю тяги. Зараз на задні колеса припадає 60% моменту, і машина охоче йде в занос. Можна навіть похуліганити, спробувавши зобразити щось на кшталт ралійного пілотажу. Але це розвага недовга: після 50 км/год електроніка прокидається і рішуче припиняє подібні витівки.

Після завершення подвійного тесту саме в Росії, сидячи в заторі за кермом «двохсотого» — ніби на троні, — я нарешті усвідомив усю суть. Зрозумів тих, хто з палаючими очима полював за першим у країні «кукурузером».

Усе ж просто! По-перше, цій машині абсолютно байдуже, де їхати — бездоганним асфальтом канарського острова чи розбитими підмосковними трасами. А по-друге, тільки в нашій країні можна по-справжньому оцінити всі переваги такого автомобіля. Придбаваючи Land Cruiser, власник отримує не просто машину з широкими талантами, а й вагомий бонус у вигляді загальної поваги! Виїжджає він на новенькому «200-му» із салону — і потрапляє в неймовірно ввічливий потік. Уся московська водійська нахабність кудись миттєво випаровується! Land Cruiser не лише піднімає самооцінку, а й робить життя на дорозі безхмарним. А це, погодьтеся, вартує багато чого!

Кріплення ISOFIX для дитячих кріселНатягувачі ременівІмобілайзер і сигналізаціяПодвійне блокування дверей та автозакриттяДатчики нахилу та проникненняПарктронік з камероюНавігація, Bluetooth, мікрофон і голосове керування Опції

• Металік — 22 500 рублів ($900)

Ціна протестованої версії

• Бензин — 2 212 000 рублів ($89 260),
• дизель — 2 200 000 рублів ($88 700).