Турбозаспокійливе. Як мене неквапом зачаровувала Renault Laguna

Загалом, французи обожнюють дивувати світ. Причому як у хорошому, так і в поганому сенсі. І роблять вони це у своїй унікальній манері. У них лише один крок від прекрасного до огидного, а іноді ці поняття взагалі переплітаються. Автопром лише підтверджує це — згадати хоча б огидного чарівника Citroen 2CV, прозваного «гидким каченям» або «парасолькою на колесах», який, тим не менш, претендував на звання найвеличнішої машини XX століття. Рено не відстає від Сітроена, тому в його модельному ряду є і чудові моделі на кшталт Vel Satis, і прибулець з хорору Symbol. Але на цей тест мені дісталася Renault Laguna, і мені належить розібратися, чого в ній більше — переваг чи недоліків. У Renault вийшов дивний автомобіль: «перед» і зад мають зовсім різний настрій. Втім, французи — відомі умільці створювати саме такі машини. Автомобіль дістався мені в топовій версії — Dinamique. Щоб зрозуміти, що така Laguna має їздити як мінімум динамічно, французьку знати не обов'язково. І, швидше за все, так воно і є — під капотом стоїть дволітровий турбомотор потужністю 170 кінських сил. Але радісний вигук застряг у мене в горлі, коли я побачив п'ятиступінчасту автоматичну коробку. З інших опцій виділю аудіосистему Cabasse, роздільний клімат-контроль, підігрів лобового скла та круїз-контроль. Повний перелік обладнання знайдете в кінці статті, а мені вже не терпиться познайомитися з цією «француженкою» ближче. Перше і, мабуть, головне — у Лагуни надзвичайно приваблива задня частина. Саме така корма і має бути у цього автомобіля. Якщо хтось назве її ідеальною, сперечатися не буду. Але погодьтеся, небагато чоловіків обирають супутницю життя лише через розкішні форми. Має бути щось ще, наприклад, симпатичне личко. Тому обходимо Лагуну… І що ж ми бачимо? А бачимо ми, що з «обличчям» у неї щось не так. Ні, потворою її не назвеш. Але й красивою цю мордочку не скажеш. Наче дівчина не першої свіжості перед випускним вечором нафарбувалася так, що мама не горюй, вбралася в найкращу сукню і взагалі — з усіх сил намагається виглядати привабливою. Але результат вийшов настільки безглуздим, що оточуючі не завмирають у захваті, а зніяковіло відводять погляд. Ось і тут точно така ж історія. До рестайлінгу Laguna теж не була першою красунею, але виглядала куди гармонійніше. Коротше, передок у моєї супутниці так собі. Намудрили французи. Прикро, адже красиві машини вони вміють робити. Ось вона, стихія цієї машини. На рівних і прямих ділянках турбомотор розкриває весь свій потенціал, і Laguna швидко та з комфортом доставляє пасажирів до пункту призначення. Ну та гаразд. Зрештою, люди купують автомобілі не лише щоб на них дивитися, а й щоб на них їздити (це я сам щойно відкрив). І раз більшу частину часу власники проводять усередині, а не зовні, то я, мабуть, туди й заберуся. Інтер'єр, між іншим, гарний. Дуже гарний! Навіть просто дивитися на нього — вже задоволення. Але можна й помацати. Від цього враження лише посилюється. Матеріали приємні на дотик, через що салон виглядає досить дорого. Плюс до всього, він ще й дуже ладний і затишний. У ньому настільки швидко й легко влаштовуєшся, що через пару хвилин хочеться притягти сюди домашні капці, торшер і улюблену книжку. Сидіння — взагалі окрема тема. Людина абсолютно будь-якої комплекції почуватиметься в ньому однаково комфортно. Салон хоч і скрипучий, зате красивий. Споглядати його майже так само приємно, як Сікстинську Мадонну Рафаеля. Передня панель спершу здивувала великою кількістю всіляких кнопок, але одразу мене це не збентежило. «Потім розберуся», — легковажно вирішив я. Спершу мені було важливіше випробувати в дії зв'язку дволітрового турбомотора з автоматичною коробкою. Тож переконуюся, що ключ-карта зі мною, і швидше тисну кнопку START ENGINE. Досить незвична система запуску двигуна і, треба сказати, дуже зручна. Через пару днів уся незвичність кудись зникає, і ключ-карта розміром із кредитку в кишені сприймається як щось само собою зрозуміле — наче вже в найпершому автомобілі Бенца була точно така ж. За весь час спілкування з Лагуною я так і не зміг звикнути до мудрованого інтерфейсу музичної системи та зовсім нечитабельного спідометра. На цьому список претензій вичерпано. В решті — все дуже зручно і зрозуміло. Дволітровий турбомотор видає себе лише в момент запуску. А далі поводиться надзвичайно скромно. Ні, наявність турбонаддуву зовсім не ріднить Лагуну з численними обвішаними «прямотоками» японськими «запальничками». Щоб зрозуміти, працює двигун чи заглух, доводиться напружувати всі свої шість чуттів або піддати газу. Напружуватися не хотілося, а тому тисну на педаль. Ага, працює він, куди ж він дінеться! Ну, погрілися, поїхали вже. Знайшовши, нарешті, ручник (виявилося, що він, пройдисвіт, ховався в лівому нижньому кутку передньої панелі під виглядом звичайної кнопки) і заспокоївшись, вирушаю в путь. Акуратно вибираюся по безлюдних провулках до світлофора. Займаю поул-позицію. Якраз те, що нам потрібно. Зелений! Машина плавно набирає хід, «автомат» непомітно щось там перемикає… О-па, а швидкість уже 130! Терміново вгамовуємо запал. За таку їзду мене не похвалить ні начальство, ні, тим більше, читачі, адже ганяти так по центру Москви, щонайменше, нерозумно. Мені-то що на тест дали: Renault Laguna чи літак? Треба думати, це все витівки турбомотора — він, звісно, молодець, нічого не скажеш. Але спідометр… У темну пору доби на ньому взагалі нічого розібрати неможливо. Непарна шкала разом із наркотичним мутно-червоним підсвічуванням роблять усе, щоб свою справжню швидкість водій так і не дізнався. Та й шумоізоляція відмінна. Мабуть, її потай зняли з лімузина Жака Ширака, все одно він на пенсію збирається. Треба було розробникам зняти з президентської машини щось іще. Наприклад, горезвісний «автомат». Цей хоч і адаптивний, але щось відверто тупить. Втім, ручний режим тут присутній, і я миттєво його задействував… щоб через пару кілометрів вимкнути. Баловство це все. Зробити з «автомата» «кулемет» жодними ручними режимами не вийде. Профіль Лагуни дизайнерам удався на славу. Машина виглядає дуже складно і впізнавано. У здоровому глузді сплутати її з кимось іще практично неможливо. Щось я засмутився. Але те, що сталося далі, здатне будь-кого довести до психіатричної клініки. Вирішив я налаштувати радіо, поки на світлофорі горить червоний. Здавалося б, чого вже простіше — натиснув на кнопку прокрутки діапазону і чекай, поки приймач натрапить на потрібну частоту. Але світлофори змінювалися один за одним, я вже майже приїхав додому, а потрібна радіостанція ніяк не знаходилася. Коли зрозумів, у чому справа, мій мозок готовий був закипіти. Виявилося, в музичній системі Cabasse, що стояла на цій машині, при натисканні кнопки зі стрілочкою «вгору» частота радіостанції зменшується, а якщо натиснути кнопку зі стрілкою «вниз» частота збільшується! Я довго відмовлявся в це вірити і перевірив себе не один раз — саме так і є. Веселий інтерфейс, хоч і повністю ігнорує всі закони ергономіки. Але якщо вистачить терпіння з ним розібратися, то отримаєте «приз» — цілком гідний звук. А бардачок? Ні, це не бардачок зовсім, бардак там влаштувати не вийде за всього бажання. Словосполучення «рукавичний ящик» дуже точно відображає призначення даної ємності. Крім рукавичок, ну і, можливо, сонцезахисних окулярів туди нічого не влізе. Так, у неї є недоліки (а де ви бачили ідеальний автомобіль? А, може, ви знаєте ідеальну жінку? Познайомте тоді, буду вдячний). Але викликані вони в основному труднощами звикання, а це швидко минає. Уже наступного дня я подивився на машину зовсім іншими очима і побачив масу переваг.