Цікаве кіно. Як живеться одному в семимісному автомобілі

Шкода, звісно, що майже весь тест-драйв я провів наодинці — все-таки в салоні цілих сім місць. А наш головний спеціаліст із сімейних автомобілів, як на зло, пішов у відпустку. Та й мені самому така машина найближчим часом навряд чи знадобиться. Але на якийсь час ми залишилися з нею наодинці. По суті, це просторий кінозал на п'ять місць, у який за бажання можна додати ще пару крісел — мабуть, на випадок прем'єрного показу. Салон виглядає цілком симпатично, але надто строго й монотонно: оку нема за що зачепитися. Ломані лінії, величезні пластикові поверхні в стилі «техно», усе дуже монументально. З іншого боку, нічого не дратує, інтер'єр цілісний і органічний. Тут панує повний «орднунг». У поєднанні з сірими кольорами салон не назвеш життєрадісним. Раз уж місце можна обрати будь-яке, я вирішив перепробувати всі. Починаю із заднього ряду. Двері відчиняються широко, прорізи великі — можна забиратися всередину, не боячись забруднитися, та й стеля висока, тож ударитися головою шансів мало. Перше відчуття — зручно й просторо. Тут навіть є підсклянники для попкорну й коли! Це великий плюс: не доведеться тримати всю цю апетитну атрибутику в руках. Ногам теж вільно. Щоправда, якщо відсунути передні крісла до упору назад, місця для ніг стає менше, але жити можна. Центральний тунель під ногами середнього пасажира невисокий, тож він не проклинатиме Opel, а зможе спокійно насолоджуватися поїздкою. З функціональністю у Zafira проблем немає. Якість оздоблення теж пристойна. Ззаду виявилося досить непогано. Але що як залізти ще далі? Для цього потрібно виконати кілька нескладних, але трохи стомливих операцій. Спочатку зсуваємо другий ряд уперед, піднімаємо його подушку вертикально, а потім, діставши з підлоги багажника два крісла третього ряду, тягнемо за ручки й установлюємо їх. Після цього лишається тільки забратися всередину — а це теж не так просто. Утім, найімовірніше, на третій ряд саджатимуть дітей — місця там замало. Звісно, дорослий теж поміститься, але в довгій поїздці його ноги можуть затерпнути до повної втрати чутливості. Передні сидіння тішать добрим, вивіреним профілем. Другий ряд — простором, а третій — просто фактом своєї присутності. Після всіх цих маніпуляцій зі складанням і розкладанням сидінь хочеться сказати: система Flex7, яка перетворює салон на що завгодно — від семимісного «автобусика» до вантажівки з одним водійським кріслом, — припаде до душі тим, кому потрібен автомобіль на всі випадки життя. Усе, годі стрибати рядами — пора обирати своє місце. Традиційно сідаю на переднє ліве. Налаштовую дзеркала й розумію, що вони могли б бути трохи більшими. Але й дзеркала, і посадка, і весь інтер'єр не намагаються нагадати, що ти за кермом компактвена. Ергономіка продумана, усе по-німецьки правильно. Навіть надто правильно. Так, Zafira — це легковий автомобіль, гольф-клас, не більше. Хоча далеко вперед панель, що йде вперед, і товсті стійки в передніх бічних вікнах (вони дратують у затяжних поворотах) повертають думки до реальності. Плюс велика площа скління відіграє свою «компактвеністу» роль. Закриваю двері, світло поступово гасне, кіно починається. Згадую, що коли відкривав багажник, помітив шильдик «2,2 Direct» — це обнадіює. Бензиновий чотирициліндровий двигун об'ємом 2,2 літра, судячи з офіційних буклетів, має тягнути автомобіль із чудовою жвавістю, лишаючись при цьому економним (паспортна середня витрата — 8,5 літра, хоча бортовий комп'ютер показав 11,7 літра 95-го). І все ж 150 кінських сил для сімейного однооб'ємника — непоганий показник. А отже, кіно буде якщо не динамічним екшеном, то точно не сльозливою мелодрамою. Самотня Zafira чекає багато-багато пасажирів. Усе, їду. Zafira прискорюється плавно, але тут-таки я починаю сумніватися, а чи не сидить хтось ззаду. Озираюся — нікого. І багажник порожній. Чому ж розгінна динаміка не змушує аплодувати, а більше схожа на дешеву мильну оперу? Мабуть, річ в економії палива. Плавні прискорення й чіткі перемикання передач, хоч і з невеликими затримками, але без залазіння в червону зону, не сприяють шаленому розгону. Зате й бак не осушують із тією ж шаленою швидкістю. Але раз уже за бензин платить редакція, перемикаюся в спортивний режим — до біса економію! І стає краще. Передачі перемикаються тоді, коли потрібно, підвіска стає трішки жорсткішою, а педаль газу — інформативнішою. Крени, які й так були невеликими, майже зникають. Для любителів погоняти є ще й ручний режим коробки, але це на любителя. Він відносно зручний, але швидко набридає. Для сімейного автомобіля динаміки вистачить із лишком. Звісно, до «зарядженої» версії Zafira OPC нашій 2,2-літровій далеко, але швидко розвезти дітей по садочках і школах вийде цілком пристойно, подумав я, і тут-таки згадав, що дітей у мене немає. Тим краще — не спізнюся на роботу. Але не встиг я як слід розігнатися, як плавно влився в міський потік центральних вулиць Москви. І помітив, що не нервую, як зазвичай. Zafira ніби зупиняє час: усе відбувається плавно й розмірено. Ідилію порушує лише музика, що лунає звідкись знизу — акустика не найвдаліша. А так — благодать: нічого не напружує, шумоізоляція чудова, двигуна майже не чути, та й сусідів по потоку, стомлених від заторів, теж. Ось так непомітно я й дістався до місця призначення. Воно, до слова, було в центрі міста, тож зрозуміло, що припаркуватися точно біля мети не вдалося — довелося лишити машину в радіусі пари кілометрів. На щастя, паркування на Zafira не таке страшне — габарити відчуваєш уже після перших хвилин поїздки, жодних труднощів не виникає. Не сподобалося тільки кермо, яке наливається тяжкістю на дуже низькій (паркувальній) швидкості, та той факт, що коли я дійшов пішки до мети, там виявилося одразу два вільні місця. Гаразд, із містом розібралися, тепер — на простори розбитих підмосковних доріг! Дивно, але дорога до моєї дачі, загубленої в підмосковних лісах, не забирає жодних сил. Рух по прямій на високих швидкостях не напружує: Zafira впевнено тримає дорогу, дозволяє спокійно обганяти й навіть без толку перешиковуватися в пошуках швидшої смуги. Підвіска непогано відпрацьовує дорожні недоліки. А от на низьких швидкостях дрібні й великі нерівності починаєш відчувати, хоч це й не викликає обурення. Хід хороший, плавний, але трохи жорсткий, навіть по-спортивному жорсткий, якщо це можна сказати про сімейний компактвен. На звивистій дорозі з великою кількістю поворотів Zafira знову намагається переконати мене, що вона близька за духом до легкового автомобіля. Зручне, пухке кермо чудово лежить у руках, на купинах машина не намагається сама обрати напрямок і навіть дозволяє водієві витворяти дурниці на кшталт швидкого проходження поворотів — автомобіль прямує саме туди, куди хочеш. Загалом, відчуття, ніби сидиш у трамваї, тільки дуже швидкому. Новий дизайн від Opel — сучасно, але холоднувато.