Обидві машини запускаються кнопкою, без ключа. Приємно. Але у Forester це реалізовано зручніше. І справа не в тому, що тойотівська кнопка ергономічніша за маздівську крутилку — це ще питання. А ось звук! Скільки б ортодокси не твердили, що нинішні Subaru вже не ті, що раніше, але звучить Forester чудово. А як він їде?
Розганяється Forester точно бадьоріше за Мазду. Різниця в секундах не така вже й велика, але ось за відчуттями після Форестера Мазда вже не здатна здивувати водія. З нею все просто: тиснеш на газ, і через пару миттєвостей, коли шестиступінчастий «автомат» зрозуміє, яка передача потрібна, починається щільний, наполегливий розгін.
У Subaru картина інша: спочатку потрібно трохи почекати, поки архаїчний «автомат» розбереться зі своїми чотирма передачами, а потім — у-у-ух! Коли стрілка тахометра доходить до 4000 обертів, той самий знаменитий турбопідхоплення змушує згадати всі журналістські кліше. І про вдавлювання в спинку крісла, і про той, що помчав до горизонту... Розгін саме такий, якого й чекаєш від Subaru. Гостроти додає і затримка при скиданні газу: після того як відпускаєш педаль, автомобіль ще якийсь час продовжує прискорюватися, а не сповільнюватися двигуном.
Субаровський «автомат», звісно, — динозавр, який не вимер лише з якоїсь випадковості. Але незручність у керуванні розгоном компенсують спортивний режим і розумний мотор, якому, схоже, взагалі байдуже, яка передача зараз увімкнена. У Мазди все навпаки: коробка і швидка, і передач у неї вдосталь. Але ось виучка в неї не бойова: трохи відпустив акселератор — одразу перемкнулася на щабель вище. І спортивного режиму немає, тільки вроджена адаптивність. Щоб Mazda прийняла виклик і почала їхати швидко, їй потрібен двoxвилинний пресинг педаллю газу.
Так, на прямій Forester залишить позаду багатьох, включно з CX-7. Це добре. Погано інше — перед кожним поворотом доводиться буквально кланятися. Повадки Subaru — це щось несподіване. Тут тобі і величезні крени, і клювання, і всі мислимі види розгойдування. Підвіска дуже м'яка навіть для звичайної машини, що вже казати про турбомонстра, який розмінює сотню за сім секунд. Вести Forester на межі просто страшно!
Mazda CX-7 — зовсім інша справа: часом навіть забуваєш, що сидиш за кермом кросовера. Принаймні, у напруженому повороті, коли слабенькі шини (нітрохи не кращі, ніж у Форестера) починають верещати, не виникає думки: «Ой, зараз перевернуся!» Mazda реагує на кермо мірою точно і гостро, а підвіска, яка на невеликій швидкості здається надмірно жорсткою, з набором швидкості стає ніжнішою до п'ятих точок пасажирів. Тому «лежачих поліцейських» на швидкості 40–60 км/год проїжджати не тягне: краще розігнатися до 80.
М'яка підвіска Subaru на малій швидкості, навпаки, гарна: Forester куди комфортніший, ніж CX-7. Але якщо поїхати швидше... Ні, пробити підвіску вийде, хіба що шкандибаючи по вирвах від авіабомб, але розгойдування вона допускає чимале, а при проїзді через «лежачих поліцейських» чітко відчуваються повторні коливання кузова.
Але варто виїхати на слизьке покриття, як згадуєш усе, за що любиш Subaru. Вимкнувши систему стабілізації, легко веду Forester у керованому ковзанні. Алгоритм простий. Б'ю по педалі газу і одразу ж відпускаю: через мить автомобіль ніби стає задньопривідним. Знову газ, уже дозовано. Машина йде в занос, кут якого легко контролювати тягою і кермом. Просто і зрозуміло. Головне — не помилитися зі швидкістю входу в поворот. Тоді Forester подарує масу задоволення!
Зовсім інакше налаштована Mazda: ковзання для неї — табу. Вимкнути тут можна лише протибуксувальну систему, і то на сміховинній швидкості. Тому заноси — не коник СХ-7, хоча ми-то знаємо, що не лише турбомотор, а й трансмісія тут практично ідентичні тим, що стоять на «шістці» MPS. Уж та-то чудово їздила боком! Але кросовер маздівці вирішили налаштувати безпечно. По-американськи. Шкода. З такими-то задатками...
А що до неспортивної, але не менш важливої частини — практичності? Forester хоч і менший, але кращий: у нього просторий салон, великий багажник, і посадка за кермом зручна — завдяки високій стелі та регульованій по вильоту рульовій колонці. У Мазді кермо регулюється лише по висоті, що для машини за такі гроші є поганим тоном. І стеля, негідник, низькувата: при моєму зрості під 190 см я так і не зміг зручно влаштуватися за кермом.
Але в СХ-7 є такі симпатичні дрібниці, як зручне кермо чи підсвітка приладів, що плавно оживає при запалюванні. А поточна передача виводиться на дисплей бортового комп'ютера навіть у режимі D. Приємно! Дурнуватого теж вистачає: наприклад, щоб подивитися час або температуру за бортом, треба натискати спеціально налаштовані під це кнопки — як на Мазді 3 тепер уже попереднього покоління. Пластик, де не візьмись, жорсткий, а шкіру язик не повертається назвати якісною. Але Mazda — справжній преміум, якщо порівнювати з «Лісником».
Цей — ніби й справді виліз із лісу. Справа не лише в незручних кріслах і намальованих приладах, а й у матеріалах обробки: жорстких і до того ж гулких. Трохи ляснеш долонею по передній панелі — і глохнеш від резонансного дзвону. Псує інтер'єр і кольорова гама: по-американськи сірий пластик виглядає навіть дешевше, ніж він є насправді. Втім, у Форестера є й виконання з чорним салоном. Але чи варто взагалі замислюватися про покупку Subaru?
За ідеєю на всі уколи Мазди у Subaru знаходиться контраргумент. «Автомат» CX-7 розумніший, зате «опозитник» Subaru веселіший! У Мазди салон приємніший? А у Subaru і посадка зручніша, і простору більше. Музика Bose в CX-7 краща? Зате у Форестера нормальна шумоізоляція. І так далі.
Але Forester такий незграбний на асфальті, що навіть я, людина, яка пересіла вже на третій за рахунком автомобіль Subaru, змушений визнати: новий Forester у своїй турбоіпостасі вийшов непереконливим. Суперечливим. А ще — навіть більш проамериканським, ніж спочатку створювана виключно для Штатів Mazda CX-7.
У 2004 році, незадовго до прем'єри серійної версії CX-7, Mazda показувала концепт MXCrosssport, який відрізнявся, втім, від «товарного» кросовера лише деталями. І ось CX-7 уже зазнала рестайлінгу, отримавши велику пащу в стилі нової Мазди 3.