Доводити до розуму пікап — справа, за яку рідкісний виробник береться з полюванням. Але ринок диктує свої правила, і навіть вдалі моделі доводиться оновлювати. Так сталося і з Mazda B-серії, яка після рестайлінгу отримала нове ім'я — BT-50.
Чого чекають від пікапа? Насамперед — щоб він не ламався і не вередував, а ще — щоб впевнено почувався там, де асфальт закінчується. Далі вже у кожного свої хотілки: комусь подай ціну меншу, комусь — салон зручніший, а хтось мріє про містку вантажну платформу і пристойну поведінку на шосе. Ось тільки вимоги ці часто суперечать одна одній. Спробуй-но зроби робочий автомобіль, який має возити тонну вантажу, комфортним, коли він порожній, та ще й вкладися в ціну базової версії до 611 000 рублів. Нам же на тест дісталася топ-комплектація, напхана опціями, і коштує вона вже 822 000 рублів.
І тільки коли усвідомлюєш, яке непросте завдання вирішували інженери, і починаєш кататися на пікапі в найрізноманітніших умовах, по-справжньому переймаєшся до Мазди ВТ-50 повагою.
Почалося все з поїздки за місто на 350 кілометрів, і в дорозі нас наздогнав дощ. Стартуючи зі світлофора, пікап і взагалі можна сплутати зі спорткаром. Жорсткі всесезонні шини, які на мокрій дорозі зовсім не помічники, та ще й порожня задня вісь — ось і виходить ідеальна рецептура для дрифту. Довга колісна база дозволяє тримати занос під контролем, головне — встигати обертати «довжелезне» кермо, якому від упору до упору потрібно рівно 4 оберти. А тяга турбодизеля така, що колеса зриваються в пробуксовку навіть на третій передачі.
Тим, хто не шукає пригод, є простий вихід — важелем на тунелі підключити передній міст. Тоді пікап замість того, щоб шліфувати асфальт, з чудовим прискоренням рветься вперед. Щоправда, забувати не можна: цей трюк годиться тільки для слизького покриття. Підключається передок жорстко, без центрального диференціала, а отже, на поворотах зростає навантаження на мотор і трансмісію, швидше зношуються шини, та й керованість страждає. Зате розгін стає просто чудовим.
На шосе Mazda виявилася несподівано жвавою: на довгій прямій стрілка спідометра доповзла до 175 км/год, хоча в характеристиках заявлено максимум 158 км/год. Чи то спідометр прибріхує, чи то вітер допомагав. Можливо, справа в прохолодній погоді: турбодизель дуже чутливий до зовнішніх умов — чим щільніше повітря, тим краще працює турбіна.
У спокійному темпі про перемикання передач можна взагалі не згадувати, а ось для обгону за містом краще тримати оберти вище 2500 об/хв, хоча підхоплення турбіни відчувається вже після 1500 об/хв. Після всієї поїздки середня витрата палива зупинилася на позначці близько 9 літрів — для двотонного автомобіля результат дуже гідний.
На високій швидкості єдине, що заважає, — це вертикальне розгойдування передньої частини. Схоже, торсіонна підвіска не дуже справляється з навантаженням, або амортизатори підвтомилися після інтенсивних тестів. В іншому керувати пікапом зовсім нескладно. На повороти керма Мазда відгукується з лінощами, але цілком передбачувано, гальма ж приємно дивують хваткою. У поворотах пікап помітно крениться і навіть може відірвати від землі одне заднє колесо, але на стійкість це не впливає, принаймні поки машина не навантажена.
Тримати такого монстра в гаражі — злочин. І ось ми з ВТ-50 вже штурмуємо бездоріжжя. Спочатку по сільському просілку вдавалося їхати навіть на задньому приводі — ходи підвіски настільки великі, що вивісити колеса боятися нічого. На діагональному вивішуванні лонжеронна рама помітно скручується і порипує, але всі чотири колеса залишаються на землі. Повний привід довелося вмикати вже на глині, коли задні шини з універсальним протектором здалися. Був би протектор позубастіший, ВТ-50 і далі їхав би на задньому приводі. На бездоріжжі повний привід краще одразу використовувати з понижувальною передачею. Запас тяги зростає в півтора раза, і на великих вибоїнах машиною керувати помітно зручніше. А перед штурмом перешкод можна перескакувати через передачу — пікап упевнено підхоплює і набирає швидкість.
Накатавшись досхочу, можна оглянути салон. Пластик тут очікувано жорсткий для машини такого класу і ціни, зате з нього легко стирається будь-який пил і бруд, занесений після подолання перешкод. Наш ВТ-50 у максимальній комплектації мав CD-МР3-чейнджер — ось, мабуть, і всі вишукування. Кондиціонер, електросклопідйомники та дистанційне керування центральним замком з ключа — це вже давно стандарт для автомобіля дорожчого за 25 тисяч доларів.
Найбільше здивував висувний ручник — хоча для шанувальників позашляховиків навряд чи в цьому є щось нове. Користуватися ним виявилося зручно, а на тунелі знайшлося місце і для підсклянників, і для дрібниць. Задній ряд сидінь куди менш зручний. Місця начебто вистачає і для трьох, але жорстка лавка змушує сидіти з коліньми біля грудей, та й трясе тут знатно — на купині можна і головою стелі торкнутися, якщо не пристебнутися.
А ось що справді вразило, так це тиша в салоні. Навіть на швидкості 150 км/год можна розмовляти, не підвищуючи голосу — для пікапа це просто чудовий показник. Усі шуми і дрібні нерівності залишаються десь далеко за межами кабіни. Тож на ВТ-50 цілком можна вирушити в далеку дорогу, тільки краще втрьох, щоб пасажир ззаду міг їхати напівлежачи.
Незважаючи на те, що ВТ-50 залишив дуже приємні враження, розлучалися ми з ним без жалю, хоча й домовилися періодично зустрічатися і вибиратися на природу. Висока посадка, чудова прохідність і низька витрата солярки в поєднанні з упевненою динамікою — це незаперечні плюси. Але на хвилях дошкуляє вертикальне розгойдування. Хоча для тих, хто будує дачу або любить активний відпочинок на природі, пікап цілком може стати єдиною машиною в сім'ї.
Виходить, що нинішнє покоління пікапів — Nissan Navara, Mitsubishi L200 і Mazda BT-50 — по суті, підміняють собою традиційні позашляховики десяти-п'ятнадцятирічної давності. Ті самі, які створювалися для багна і мали виживати в таких умовах роками, а не блищати майже легковою динамікою на асфальті.
Уже зараз більшість пікапів продається з надбудовою, яка перетворює вантажівку майже на повноцінний позашляховик. І якщо попит зростатиме, напевно з'являться і вкорочені версії зі звичайним універсальним кузовом. Тоді автомобільна еволюція зробить повне коло і повернеться туди, де досі мешкають УАЗ Патріот і подібні до нього справжні прохідці.
P.S. На питання, що означає абревіатура ВТ-50, маркетологи Мазди ухильно відмовчувалися. Але зрештою зізналися — нічого вона не означає. Можливо, В — це відсилання до колишніх пікапів, а решта просто для краси. Хоча можна було б вписати пікап у стрункий неймінг модельного ряду, назвавши його, скажімо, Mazda BT-9 або Mazda Breaktrue.
P.S.S. Поки пікап був у нас на тесті, приятелю знадобилося вивезти з вокзалу повне купе кавунів і динь з Узбекистану. І в кузов ВТ-50 влізло 800 кг баштанних, які чудово розійшлися. Виявляється, замість стаціонарного намету можна під'їжджати на пікапі до найлюдніших місць — чудовий збут і жодної плати за місце. Бізнес удався.
Текст: Леонід Павлов