Тест-драйв Mazda BT-50: Карельські пристрасті

Ідея поїхати на риболовлю виникла несподівано, але одразу стало зрозуміло: їдемо на Онегу. Це озеро — друге за величиною в Європі, хоча за площею воно майже вдвічі поступається Ладозі, а води в ньому втричі менше. Зате за чистотою онезька вода дає фору не лише Ладозькому озеру, а й самому Байкалу.

Коли обираєш пікап, один із ключових показників — скільки він здатен увезти. За вантажопідйомністю Mazda BT-50 перебуває в лідерах свого класу. Паспортні дані ми вирішили перевірити наживо, і «бетешка» не розчарувала. У вантажний відсік вдалося запхати два надувні човни разом із моторами, намети, неймовірну кількість спальників і провізію, якої вистачило б на тринадцять осіб. Плюс у салон помістилися майже всі наші речі та ще три пасажири зверху.

Онезьке озеро простяглося на 290 кілометрів із північного заходу на південний схід, а в найширшому місці сягає 82 кілометрів. Берегова лінія, особливо з півночі, сильно порізана — тут повно мисів, заток, губ та островів. На східному березі головна пам'ятка — мис Бісів Ніс, який дав назву цілій групі петрогліфів. Ці давні наскельні малюнки вважаються однією з найважливіших археологічних знахідок, але розшифрувати вченим вдалося менше половини з них.

Оскільки Mazda BT-50 так і не обзавелася маршрутним комп'ютером, витрату довелося вираховувати вручну. Наші заміри в режимі «порожня нічна траса, але повне завантаження» показали близько 11 літрів на сотню кілометрів. Цілком пристойно.

Онезькі петрогліфи, мабуть, найзагадковіші та найнезвичніші в усій Росії. Найбільше уваги привертають три фігури на самому краю мису Бісів Ніс: «біс» — велике людське зображення, поруч сом (або минь) і видра, яку іноді приймають за ящірку.

Через складний рельєф дна та прозору воду тут чудові умови для риби. В Онезькому озері водиться практично вся риба, яка тільки зустрічається в карельських водоймах.

Мис Бісів Ніс на східному узбережжі озера — найвідоміша точка, що дала назву великій групі петрогліфів, які вважаються найціннішою археологічною спадщиною.

Нашим попутником став пікап Mazda BT-50, чия російська прем'єра відбулася восени 2006 року. Через два роки машину трохи оновили: поміняли передню оптику, бампер і решітку радіатора. Усередині з'явилися інші матеріали оздоблення, підсвітка приладів стала бурштиновою замість зеленої, кермо обшили шкірою, а аудіосистема отримала AUX-вхід. На цьому, по суті, всі зміни й закінчилися.

Для нас, як і для будь-кого, хто придивляється до Mazda BT-50, такі деталі — не головне. Важливіша вантажопідйомність, а в цього пікапа вона становить 1219 кг. І тут тестова «бетешка» відпрацювала на всі сто. У кузов ми завантажили два надувні човни з моторами, намети, величезну кількість спальників і їжу на тринадцять персон. Додатково в салоні розмістилися майже всі наші пожитки та ще троє пасажирів.

Інтер'єр Mazda BT-50 — простий, але продуманий. Передні сидіння зручні, у далекій дорозі спина не втомлюється. Єдине, чого бракує, — регулювання крісел по висоті: японці про неї чомусь забули, а вона тут дуже потрібна.

Накачавши шини за інструкцією та перевіривши тиск, ми рушили. Маршрут виглядав так: Москва — Ярославль — Вологда — Витегра — Пудож, загалом близько 1100 кілометрів. Дорога загалом порадувала: асфальт майже всюди пристойний. До Вологди можна летіти не зупиняючись, а от після починається довга лісова ділянка кілометрів на 270, і вона вся в «хвилях». Перед Витегрою асфальт і зовсім раптово закінчується, поступаючись місцем ґрунтівці, якою доводиться трястися пару кілометрів. Саме місто Витегра — це, мабуть, найгірший відрізок усього шляху. Ями там такі, що складається враження, ніби дорогу не ремонтували років двадцять. Навіть на завантаженому пікапі з високими шинами їхати містом швидше 20 км/год нереально. Зате після Витегри — ще один кілометр ґрунту, і ніби потрапляєш в іншу країну: асфальт ідеальний аж до самої мети.

Дизель об'ємом 2,5 літра та потужністю 145 сил бадьоро тягне пікап до 140 км/год, а далі запал закінчується. Зі старту BT-50 здатна втерти носа багатьом легковикам із подібною потужністю, якщо вчасно ввімкнути другу. Перша передача надто коротка: зволік — і розгін провалився.

Тепер про те, як поводиться сама Mazda BT-50. На ґрунтівці без вантажу пікап готовий витрусити з водія всю душу — задня ресорна підвіска підстрибує на будь-якій більш-менш помітній купині. Але варто завантажити машину, і вона стає помітно комфортнішою. А коли в нас у кузові та салоні не лишилося вільного місця навіть для монетки, «Мазда» перетворилася зі звичайного автомобіля на величезний океанський лайнер, який плавно погойдується на хвилях. Щоправда, у поворотах треба бути напоготові: при повному завантаженні до м'якості ходу додаються чималі крени, тож перед крутими віражами доводиться скидати швидкість заздалегідь. Зате енергоємність підвіски просто чудова — пробою не дочекаєшся, а 16-дюймові колеса надійно прикриті широкими шинами з 70-м профілем.

Порожній пікап на ґрунтівці — це випробування для хребта: ресори ззаду так і норовлять підкинути машину на кожному горбочку. Зате з вантажем у салоні «Мазда» стає куди приємнішою. А коли ми забили пікап під зав'язку, він перетворився на справжній круїзний лайнер, який поважно погойдується на хвилях.

Усередині Mazda BT-50 все скромно, але зі змістом. Передні крісла зручні, у далекій поїздці не втомлюєшся. Єдиний мінус — немає регулювання сидінь по висоті, і це відчувається. Втім, навіть із таким обмеженим набором налаштувань людині середнього зросту влаштуватися за кермом — простіше простого. А от заднім пасажирам у довгій дорозі доведеться несолодко: місця для ніг мало, диван низький, і все це швидко втомлює. Але мої супутники трималися молодцями — витримали всю тисячу з гаком кілометрів і жодного разу не попросили зупинитися, щоб розім'яти ноги.

На задньому ряду в далекій дорозі буде тісно: ноги впираються, диван розташований низько, і втома накопичується швидко.

Дизель об'ємом 2,5 літра, що видає 145 кінських сил, упевнено розганяє пікап до 140 км/год, після чого ентузіазм мотора сходить нанівець. При старті з місця BT-50 може позмагатися з багатьма легковиками аналогічної потужності, якщо не проґавити момент перемикання на другу. Перша передача надто коротка — трохи заґавився, і розгін захлинувся. В іншому до п'ятиступінчастої механіки претензій немає.

Mazda BT-50 має постійний привід на задню вісь, а передня підключається за потреби. Щоб увімкнути знижувальну передачу, потрібно зупинитися та перевести важіль роздатки з режиму 4H у 4L. На цій передачі дозволено їхати не швидше 40 км/год. Ззаду встановлено диференціал підвищеного тертя: якщо одне колесо починає буксувати, він перекидає на інше приблизно 20–30% моменту. Щоправда, при діагональному вивішуванні користі від нього майже немає.

На шосе Mazda BT-50 теж не підвела: упевнено тримає 120–140 км/год. Гальма радують — педаль інформативна, легко дозувати зусилля навіть при повному завантаженні. Оскільки маршрутного комп'ютера в пікапа немає, витрату довелося заміряти вручну. На порожній нічній трасі з повним кузовом вийшло близько 11 літрів на сотню. Досить гідно.

Хоча маршрутний комп'ютер в автомобілі відсутній, наша версія Active виявилася непогано укомплектована: кондиціонер, повний електропакет, підігрів сидінь, шість подушок безпеки, проста аудіосистема, підніжки та 16-дюймові литі диски. Плюс двоколірне забарвлення кузова, яке, щоправда, йде за доплату — 19 тисяч рублів.

Між виїздами на риболовлю вдавалося трохи порозважатися.

Схема приводу у BT-50 така: задні колеса ведучі завжди, передок підключається вручну. Міжосьового диференціала немає, тому на твердому покритті повний привід краще не використовувати — тільки на слизькому. Зате вмикати його можна на ходу аж до 100 км/год. На передній панелі є окрема кнопка, яка вимикає привід передніх коліс, не від'єднуючи міст від трансмісії.

Через два роки після дебюту японський пікап зазнав невеликого рестайлінгу, під час якого «бетешка» отримала дещо іншу передню оптику, видозмінений бампер і решітку радіатора

Знижений ряд активується тільки на місці — потрібно зупинитися і перевести важіль з 4H в 4L. Їхати на ньому можна не швидше 40 км/год. Ззаду стоїть диференціал підвищеного тертя: якщо одне колесо буксує, він віддає частину моменту (близько 20–30%) другому. Це допомагає зрушити з місця на льоду або втримати корму в заносі при активній їзді. Але якщо машина зависла по діагоналі, таке блокування практично марне.

Енергоємність приголомшлива. Пробою підвіски тут не дочекаєтеся, та й 16-дюймові диски добре захищені від пошкоджень широкими шинами з 70-м профілем.

Втім, у цій поїздці позашляховий потенціал BT-50 так і залишився незатребуваним — зате з роллю невеликого вантажівчика вона впоралася чудово. У Росії пікап продається тільки з чотиридверною кабіною double-cab і виключно з механікою. Базова версія Direct з нефарбованими бамперами, без ABS та інших зручностей коштує 759 000 рублів. Добре упакована Touring+ — з електропакетом, кондиціонером і 16-дюймовими литими дисками — обійдеться в 899 000 рублів. Наша ж BT-50 у топовому Active ще дорожча — 987 000 рублів. А якщо додати 45 тисяч, за ці гроші можна отримати ще й шкіряне оздоблення салону.

Руслан Галімов