KIA Sorento. Тиша та гладь.

KIA Sorento. Тиша та гладь

Рамні позашляховики сьогодні — справжні релікти автомобільної індустрії. Ці масивні, важкі та просторі машини чудово показують себе за межами асфальту, однак їхнє виробництво помітно складніше та затратніше, ніж у конкурентів з несучою кузовною конструкцією. В умовах тотальної економії виробники воліють відмовлятися від таких моделей. Наприклад, Hyundai з настанням нового століття відправив Terracan на спокій, зробивши ставку на Santa Fe, який з компактного автомобіля перетворився на майже повнорозмірний позашляховик. Suzuki теж переорієнтувала Vitara, позбавивши її позашляхових амбіцій на користь асфальтових манер. Не оминули ці віяння і Kia Sportage — його першу модель із претензією на всюдихідність зараз можна знайти хіба що на нашому ринку. Однак найбільший повнопривідник бренду, Kia Sorento, та його наступник Kia Barrero, судячи з усього, уникнуть цієї участі. Показавши новий семимісний автомобіль у Детройті, корейці дали зрозуміти, куди рухаються. Втім, історія нинішнього Sorento ще не закінчена — принаймні роки три він точно проживе.

Автомобіль, представлений у 2007 році (ми вперше побачили його в липні 2006-го), цілком міг би зійти за новинку: виробник стверджував, що робота над ним велася серйозна. Але рестайлінг — це все ж не зміна поколінь, і підхід тут у кожного свій. На наш погляд, Kia обмежилася косметикою в класичному дусі: змінили фари, задні ліхтарі та бампери. А навіщо корейцям було чіпати те, що й так добре продається? Баварці, до речі, давно перетворили такі оновлення на просту формальність.

За престижністю Sorento, можливо, поступається німцям, але продажі в нього цілком пристойні: у Європі за рік розійшлося близько 40 000 екземплярів. У США показники вдвічі вищі. У нас же машина поки не така популярна — минулого року купили приблизно п'ять тисяч штук. Це, звісно, не рівень Volkswagen Touareg, але й не провал, хоча багато співвітчизників відмовляються від Sorento через його збірку в Іжевську. На ділі ж автомобіль виявився зовсім непоганим — принаймні зовні та на дотик.

Салон після оновлення не зазнав суттєвих змін, якщо не сказати, що не змінився зовсім. Перед нами все той же великий, просторий і по-американськи затишний автомобіль. Усередині панує традиційний для Штатів конструктивізм: масивна передня панель, ніби висічена з каменю, майже вертикальна центральна консоль із великими дефлекторами з боків, безліч кнопок і жодних європейських стилістичних вишукувань. Про суперматеріали чи просунуте оснащення мова не йде — авто не виглядає дорогим, але й не настільки дешевим, щоб викликати комплекси у власника. Загалом, своїх грошей він вартий. А просять за нього порівняно небагато — близько 840 000 рублів. Для порівняння: приблизно стільки ж віддаси за не найбагатшу версію Nissan X-Trail, який помітно менший за корейця.

Ергономіка в Sorento теж порадувала. Усередині він, як і належить «американцю», просто величезний. Регулювань сидінь і рульової колонки (остання, на жаль, за тією ж заокеанською традицією рухається тільки по вертикалі) вистачає, щоб за кермом зручно влаштувалася людина будь-якої комплекції. Ззаду спокійно розмістяться троє, хоча двоє там буде помітно просторіше. За потреби другий ряд складається, перетворюючи позашляховик на місткий фургон, куди влізе до двох кубометрів вантажу. Тож і п'ятьох пасажирів, і пристойний багаж він прийме без проблем.

Але є й спірні моменти, особливо для європейського сприйняття. По-перше, оздоблення: передня частина салону виглядає достойно, а ось другий ряд і багажник оздоблені матеріалами відверто бюджетними. З багажником зрозуміло — там практичність важливіша за красу. Але чому корейці обділили задніх пасажирів, залишається загадкою. Втім, цим грішать навіть люксові американські моделі.

Рестайлінг змінив і моторну гаму. Видно, дотримуючись принципу «третього не дано», корейці залишили лише два двигуни, розділивши ринки. Американцям, які люблять великі бензинові агрегати, дістався 3,3-літровий V6 потужністю 241 к. с. і крутним моментом 313 Нм. Європейцям призначений 2,5-літровий турбодизель CRDi: при 170 к. с. він видає максимальні 400 Нм уже з 2000 об/хв, тож на старті адреналін забезпечений. На трасі дизель, звісно, програє бензиновому побратиму, зате на бездоріжжі дасть фору навіть потужнішим моторам. Головне — не забути підключити передній міст (у дорожчих версіях є система постійного повного приводу TOD).

У стандартному режимі ведучою залишається задня вісь, а за примусове ввімкнення повного приводу та знижувального ряду відповідає поворотний перемикач на передній панелі. Якщо не ставити за мету втопити машину в яру, то при вправності можна проїхати майже всюди: по полю, ґрунтівці та навіть колії від армійського «Уралу». Щоправда, буксувати варто обережно. Через відсутність міжколісних блокувань на сипких поверхнях, наприклад, на сухому піску, Sorento закопується миттєво, і витягувати його доведеться щонайменше трактором.

А ось на асфальті все куди однозначніше та приємніше. Тут Kia напевно сподобається багатьом. Корейцям удалося знайти ідеальний баланс між керованістю та комфортом. Машина досить маневрена, що в міських умовах і на парковках — великий плюс. Враження трохи псує надто легке кермо: можна випадково перекрутити його, і в довгому повороті машина майже не відчувається. Але до цього швидко звикаєш. Ще один плюс — плавність ходу. Підвіска чудово гасить майже всі нерівності, а кузов не розгойдується навіть на крейсерських швидкостях. Після 140 км/год він, звісно, здається, але під контроль не виходить.

І головне — тиша в салоні. Ні під час розгону, ні на швидкості розмовляти не доводиться на підвищених тонах. Така звукоізоляція є далеко не в кожній корейській машині. Втім, Sorento взагалі машина неабияка — такий собі динозавр-довгожитель, здатний до розмноження. Але про його потомство — вже інша історія, з іншою назвою та непередбачуваним фіналом.

Технічні характеристики:

Журнал «Автогід» 25 січня 2008 № 50

Джерело – AUTOMANIA.RU