Американський пиріг. Як молодий і активний їздив на Hyundai Tucson

Місто, що дало ім'я цьому автомобілю, існує вже багато років, а сам Hyundai Tucson дебютував на автосалоні в Чикаго в 2004-му. Корейці, натхненні успіхом Santa Fe першого покоління, вирішили повторити вдалий досвід і створити ще один кросовер — тільки сучасніший і привабливіший. Він мав привернути аудиторію молодшу й енергійнішу, ніж власники Santa Fe.

Я, мабуть, ще не настільки старий і рухаюся цілком бадьоро, тож Tucson, судячи з задуму маркетологів, має мені сподобатися. Я не проти — давайте перевіримо.

Ось, значить, яка вона — весна біля підніжжя гори. Щоправда, гора виявилася не чорною, а вишнево-бордовою. Та й не гора зовсім, а так — пагорб. Скромний, але підтягнутий і ладно скроєний силует машини цілком відповідає заявленій активності. А дві вихлопні труби, литі 16-дюймові диски та шильдик V6, що блищить на сонці, тільки зміцнюють це враження.

Сідаючи за кермо, я пристебнувся і неквапливо рушив. Повний привід, під капотом — 2,7-літрова бензинова «шістка» зі 172 кінськими силами. Звучить як справжній muscle-car! Вирішивши перевірити, на що здатний майже трилітровий V6, я сильніше натиснув на газ… І мене, крекчучи й пихкаючи, обганяє завантажена розсадою «шістка» — і це не BMW. У чому справа, корейський товаришу, про що ти замислився?

Прислухаюся і ніби чую тихий кашель нещасних конячок… Невже половина табуна впала, поки я добирався до машини? Ні, з кониками все гаразд. Проблема в архаїчному чотириступінчастому автоматі, який сім разів подумає, перш ніж перемкнутися. Тиснеш газ — Tucson розмірковує: «Чого від мене хочуть?», потім згадує: «А-а, газу!» — і починає прискорюватися. І це стосується не тільки старту чи руху в пробках. На порожніх ранкових вулицях Tucson продовжує дрімати разом із містом, не намагаючись вразити динамікою. Їде вальяжно, лише невдоволено гарчачи двигуном на натискання педалі. Втім, гарчання це майже не чути — шумоізоляція справляється краще, ніж «автомат». Але що вища швидкість, то нав'язливішим стає шум мотора впереміш із шинами та іншими завиваннями. Прибираєш ногу з газу — замисленість повертається.

Те саме можна сказати й про керування. В екстреній ситуації, наприклад під час різкого маневру, людська думка здобуває переконливу перемогу над реакцією рульового керування. Гальмує машина, на щастя, швидше, ніж розганяється. Назвати гальма по-справжньому інформативними я можу, але тільки під загрозою розправи. Хід педалі завеликий, і при інтенсивному гальмуванні повної впевненості та запасу бракує.

А ось під час спокійної їзди Tucson починає тішити. Можна розслабитися, усі «шумахерські» замашки зникають, поступаючись місцем спокою та здоровому глузду. Приємно, що за кермом не відчуваєш себе водієм вантажівки, як це часто буває в подібних машинах. Усе видно, чутно й зрозуміло. Габарити відчуваєш із перших хвилин, і жодних проблем із маневрами потім не виникає.

Плавність ходу — золота середина: не заколисує, як на океанському лайнері, але й не підкидає на кожній купині. Баланс витримано чудово. Плавно проходячи повороти з помітними кренами, Tucson не виявляє інтересу до зносів, заметів та інших викрутасів. Просто рухається за заданою траєкторією, як приписано на заводі. Здивувала груба робота ESP: при різкому натисканні на газ на виході з повороту система просто перекриває подачу палива. Зовсім. Зате на прямій із поганим покриттям стабілізація дозволяє почуватися в безпеці — машина йде рівно. Не забувайте, спортивного автомобіля нам ніхто не обіцяв. Для непередбачуваних ситуацій в «автомата» є ручний режим, який абияк допомагає під час затяжних обгонів. До біса активне водіння, їдемо спокійно!

А краще давайте зупинимося й оглянемо салон. Непогано, дуже непогано! Затишно й симпатично. Щоправда, сірий непримітний пластик не найприємніший на дотик, зате пил збирає чудово. В решті салон не викликає неприязні, але виглядає якось дуже простенько. Оку зачепитися нема за що, хіба що за кермо. Але за нього можна зачепитися й головою — він досить великий. І слизький, як щойно спіймана риба. Зате численні кишеньки, бардачки, відділення для дрібниць і достаток підстаканників сподобаються тим, у кого із собою завжди купа речей і стаканів. Задні пасажири прийдуть у захват від регульованих по нахилу спинок, абсолютно рівної підлоги без тунелю та справжнього простору для ніг.

Вигнавши пасажирів, задні сидіння можна скласти, отримавши рівну підлогу (теж без тунелю) і збільшивши об'єм корисного простору в кілька разів. Створюється відчуття, що в багажник тепер можна закотити Daewoo Matiz. Перевірити це на практиці, на жаль, не вдалося. Хоча й без того багажник не з найменших — його об'єм 644 літри, завантажувати й діставати речі зручно.

Заднє скло відчиняється окремо від дверей — у проріз можна закидати дрібні покупки, не забруднюючись об основну «хвіртку». А якщо доведеться тікати від погоні, скло можна не розбивати, а просто відчинити. Зручно.

До речі, сидіння в нашій комплектації шкіряні. Шкіра, звісно, не з крокодила, але якісь тварини під час виробництва Tucson усе ж постраждали. На додачу до всіх приємних дрібниць чудово справляється зі своєю роботою клімат-контроль — значною мірою завдяки вдало розташованим повітроводам.

Після такого сеансу умиротворення лізти в багнюку на Tucson зовсім не хотілося. Та й ні до чого. Його стихія — бордюри, дворові замети та інші міські нерівності. Короткі звіси спереду та ззаду будуть у пригоді. Але якщо бажання помісити багнюку стало нав'язливою ідеєю, варто пам'ятати: незважаючи на постійний повний привід, Tucson по суті залишається передньопривідним. Задні колеса підключаються електромагнітною фрикційною муфтою, коли цього вимагає ситуація. Муфта блокується залежно від ступеня пробуксовки передніх коліс. Якщо залізли в багнюку «по вуха» — блокуєте муфту самі, натиснувши кнопку в салоні. І або вибираєтеся на сушу, або продовжуєте буксувати, але вже з подвоєним зовнішнім ефектом.

Отже, 33 з половиною тисячі за максимальну, досить багату комплектацію. До речі, економніша (а наш Tucson у середньому їв як заправський солдат — по 14,7 літра на «сотню») 2-літрова версія з тим самим «розумним» автоматом вийде майже на п'ять тисяч дешевше, а з «ручкою» — на всі шість. Але й поїдуть вони ще спокійніше. Що стосується молодості й активності, то на роль «активіста», як мені здається, більше підходить молодий тато з дружиною, двома дітками та дачею під Києвом. І чи вартий шкіряний салон із невідомої тварини та шильдик V6 таких грошей — вирішувати їм спільно на сімейній раді.