Honda Pilot
ВИЩИЙ ПІЛОТАЖ
Двигун — 3,5 л V6
Максимальна потужність — 257 к.с./5700 об.
Максимальний крутний момент — 347 Нм/4800 об.
Максимальна швидкість — 180 км/год
Розгін 0-100 км/год — 9,9 с
Витрата палива (л/100 км):
місто — 16,3
траса — 9,2
змішаний — 11,8
5-ступінчаста АКПП
Довжина — 4870 мм
Ширина — 1995 мм
Висота — 1895 мм
Споряджена маса — 2107 кг
Шини 245/65R17
Дорожній просвіт — 203 мм
Повний привід, ESP, Hill Start Assist, передній парктронік, камера заднього виду, імобілайзер, 10 подушок безпеки, аудіосистема з сабвуфером, 3-зонний клімат-контроль, датчики світла, електропривід сидіння, підігрів передніх і задніх сидінь, протитуманні фари, люк з електроприводом, круїз-контроль, система контролю вологості, компас
Ціна $50 626 (405 000 грн) (максимальна комплектація), базова версія — $47 251 (378 000 грн)
Вартість ТО:
Міжсервісний інтервал: 15000 км
ТО1 — 5100 руб. (3,4 нормогодини)
ТО2 — 5100 руб. (3,4 нормогодини)
ТО3 — 9000 руб. (6 нормогодин)
ТО4 — 5100 руб. (3,4 нормогодини)
ТО5 — 5100 руб. (3,4 нормогодини)
ТО6 — 10500 руб. (7 нормогодин)
Нормогодина — $51 (405 грн). Ціни без урахування запчастин
Гарантія — 3 роки або 100 тис. км
Конкуренти:
Toyota Land Cruiser Prado
Nissan Pathfinder
Land Rover Discovery 3
Volvo XC90
Марат Махмутов, заступник директора «Казанської школи вищої водійської майстерності»
З усіх тест-драйвів, у яких мені доводилося брати участь, цей виявився найяскравішим і найзахопливішим. Почну з самого початку, а воно, як водиться, сталося на асфальтовому майданчику нашого саморобного автодрому. Туди викотили величезний чорний кросовер розміром з Toyota Land Cruiser Prado — Honda Pilot (англійською назва читається як «Пайлот», але для нашого слуху «Пілот» звичніше і милозвучніше). Із літа цього року японці вирішили почати продажі цього переростка серед паркетників і в Росії, мабуть, порахувавши, що американський ринок уже перенасичений великими побратимами добре знайомої нам CR-V.
Зовнішність у «Пілота» брутальна і вражаюча: у профіль кузовні лінії прямі, але не рубані, з помітними розширювачами колісних арок, а спереду і ззаду машина виглядає широкою і приземкуватою — так конструктори домагалися стійкості на високих швидкостях (про це трохи нижче). Великі майже прямокутні фари, між якими красується масивна хромована решітка радіатора, теж підкреслюють солідність. Загалом дизайн викликає повагу. А що всередині? Як і належить такому гіганту, місця на шкіряних кріслах перших двох рядів вистачає із запасом для п'ятьох дорослих чоловіків, а на третьому ряду, за запевненнями розробників, із комфортом розмістяться ще двоє. Перевіряти пасажиромісткість багажника я не збирався, тож стверджувати не буду. Що стосується другого ряду та зручності посадки — питань немає, простору навіть із надлишком. На водійському місці все розкішно і зручно: крісло з безліччю електрорегулювань, включно з поперековим підпором, пам'яттю на двох водіїв, під правою рукою — широченний підлокітник, а між ним і центральною консоллю, на виступі якої примостився невеликий селектор п'ятиступінчастої автоматичної коробки, ховається не просто ніша для дрібниць, а справжня скриня з кришкою. Приладова панель — прості, але чудово читані біло-блакитні кругляші. Родзинка одна: прямокутний дисплей бортового комп'ютера, вбудований рівно в «шість годин» під спідометром. Керування ним винесено на праву спицю керма. Про клімат-контроль та аудіосистему з центральним дисплеєм поширюватися не буду — вони не кращі й не гірші, ніж на інших сучасних машинах, нічого особливого. А ось вбудований у дзеркало заднього виду, що самозатемнюється, екран камери заднього ходу — штука цікава. Хай на ньому немає ліній, що показують траєкторію, зате свою головну задачу — показувати водієві великого автомобіля, що ззаду, — він виконує справно. Для передніх габаритів є звичний ультразвуковий парктронік з окремою кнопкою ввімкнення. Єдине, до чого я можу причепитися в салоні, — це пластик оздоблення, він якось простоватий для настільки солідної машини.
Щоб оцінити керованість, динаміку та гальма, ми перш за все вирушили на асфальтовий полігон. Трилітровий із половиною мотор на 257 к.с. із фірмовою системою I-VTEC у парі з п'ятиступінчастим «автоматом» дає немаленькій машині впевнений і напористий розгін, але найбільше мене вразило проходження швидкісної змійки! Здавалося б, високий центр ваги, неминучий для великого позашляховика, має жорстко обмежувати швидкість маневру, а от і ні — «Пілот» із незворушністю бойового винищувача дозволяв об'їжджати конуси так швидко, що з кожною спробою ми нарощували темп, відчуваючи, що машина здатна на ще більше. Зазвичай директор нашої школи спокійно спостерігав за подібними тестами збоку, потай вважаючи, що сам упорався б краще. Але тут, під час чергового проходу змійки (за кермом був я), він не витримав і попросився сам сісти за кермо — настільки його вразила феноменальна стійкість цього великого паркетника. Ніхто з нас не сумнівався, що «директорська» швидкість виявиться вищою за нашу, і під завісу Олег Юрійович додатково ефектно «подріфтував» на цій машині. Такий дитячий азарт у його очах я бачив востаннє на початку літа, на тренінгу з Porsche Carrera і Porsche Cayman, які, як не крути, зовсім з іншого класу. Що ж, хондовці молодці — наділили «Пілота» такими їздовими якостями!
Швидкість і керованість — це прекрасно, але машина-то підвищеної прохідності, тож гріх не перевірити її позашляхові таланти. Натішившись швидкісними маневрами, ми попрямували на давно обкатану нами ділянку зі складним рельєфом. Для підстраховки з нами поїхав справжній рамний позашляховик Nissan Terrano — з турбодизелем, механікою та роздаткою, плюс трос і гумові чоботи в багажнику. Як «Хонда» поводиться на асфальтовій трасі, думаю, розкажуть інші, тому що в цій частині тесту я вивчав задні пасажирські місця: відзначив окреме регулювання клімату та підігрів сидінь ззаду, а також шторки на задніх вікнах. Було тепло, сухо, нічого не трясло (нижні важелі алюмінієві), а двигун на 150 км/год працював абсолютно тихо (прошу не судити суворо — випробування все-таки), тож у дорозі ми розмовляли, не підвищуючи голосу. Ах так, забув сказати: мотор уміє відключати циліндри — за рівномірного руху два, а то й три з шести циліндрів автоматично відключаються заради економії палива, про що сигналізує лампочка «ECO» на приладовій панелі.
Ну ось ми й дісталися до грязьового полігону. На щастя, у ті дні дощ лив не перестаючи, тож позашляхову трасу ґрунтовно розвезло. Я заздалегідь знав, що тест позашляховика включатиме подібні випробування. Потрібно було вдягнути високі гумові чоботи та старі джинси зі светром, а краще мисливський костюм — але ні, того дня на мені був діловий костюм і напівчеревики, за що потім довелося розплачуватися, коли я загруз у колії. А спочатку все йшло гладко: за «Ніссаном» я спокійно проїхав дном яру, потім без затримок подолав складнішу грязьову ділянку, а на виході з неї й потрапив у ту саму підступну розмоклу колію, яку з водійського місця було зовсім не видно через траву. Трохи побуксувавши (а з усіх джиперських примочок у «Пілота» є лише кнопка примусового блокування міжосьового диференціала), я зрозумів, що самостійно вибратися не вдасться. І тут почалося! Альфред радісно потирав руки, згадуючи, як я жартував над ним, коли він посадив на черево «Тагер», а Шатов, дістаючи з багажника свого «Ніссана» чоботи та трос, відпускав шпильки на мою адресу: мовляв, я тут сидітиму в костюмі та лакованих туфлях, а він має лізти в багнюку. Я спробував вийти з машини, але вона стояла в колії з таким нахилом ліворуч, що відчинити водійські двері без пошкоджень було неможливо. Посипалися єхидні зауваження на кшталт «Люк на даху великий, можна й через нього вилізти». Визнаю, одягнений я був неналежно, і моя провина в тому, що машина застрягла, очевидна (треба було розуміти, що це не повноцінний джип!), тож величезна подяка всім, хто тоді позбавив мене необхідності колупатися в багнюці та чіпляти трос до буксирувальника. До речі, ззаду в «Хонди» є стаціонарний буксирувальний пристрій на кшталт фаркопа, тож трос причепили прямо до нього. Однак витягнути автомобіль угору на підйом не вдалося — тягач сам буксував, довелося вкручувати буксирувальний гак в отвір у передньому бампері та смикати «льотчика» вбік і вниз, і лише тоді вдалося звільнитися з грязьового полону. Відкручував гак і від'єднував трос я вже сам — совість замучила. Далі випробовувати кросовер на бездоріжжі я не ризикнув, цим зайнявся сам директор, поганявши машину по водній гладі біля краю болота та потім видершись на грязьовий підйом пристойної крутизни. З усіма цими завданнями наш підопічний впорався блискуче. Ефектно, як катер, він розганяв хвилю переднім бампером і з уявною легкістю видирався на слизький грязьовий схил. Але й тут не обійшлося без пригод: під час водних процедур відвалився й загубився передній реєстраційний номер, який ми шукали й знайшли лише наступного дня. Після закінчення тест-драйву ми поверталися «на базу» брудні, перемазані, з відваленим переднім номером, замість якого звисали обривки болотної рослинності, веселі та задоволені, переповнені емоціями від позашляхової частини випробувань, та й від автомобіля загалом, який мені особисто, безумовно, дуже сподобався. Удачі на російському ринку тобі, «Пілоте»!
Альфред Марданов, газета «Автоклуб-Казань»
Уперше я побачив цей автомобіль на Московському автосалоні, який проходив наприкінці серпня цього року. Pilot був настільки популярним серед відвідувачів, що пробитися до нього було просто неможливо. Доводилося задовольнятися лише спогляданням його зовнішності, і все!.. А вигляд, треба сказати, вражає — цей качок на конкурсі бодібілдерів посів би далеко не останнє місце. Брутальний мужчина з накачаними грудьми, біцепсами та спиною, що тут казати. Мені дуже подобаються суворі прямокутні форми, які не залишають сумнівів у статевій приналежності автомобіля, жодного унісексу. В автосалон Honda за машиною я приїхав трохи раніше за Вадима, і мені цього часу цілком вистачило, щоб буквально закохатися в Pilot. До приїзду Вадима я вже бігав навколо машини з виряченими від щастя очима та клацав фотоапаратом. Ось вона, примха долі: той автомобіль, що мені так сподобався, не підійшов мені за розмірами. Я вузький і худорлявий для нього, я навіть не можу дотягнутися ліктями до його підлокітників.
Він явно створений для солідної публіки, а не для таких худорлявих, як я. Простір салону мене просто лякає, можна луну викликати! Салон, салон, та просто чудовий салон! Щоправда, ручка КПП, вірніше не сама ручка, а процес перемикання передач, мені не сподобався. Я б віддав перевагу механізму з ходами у вигляді літери Н, а не такому прямолінійному, як тут, — потрібно стежити, щоб потрапити в потрібне положення. Ще бентежить колір панелі магнітоли, дуже нагадує колір оздоблення Toyota Camry та Verso. А в решті претензій у мене немає, лише одні позитивні емоції. Та що там я, подивіться, як інші щасливі!!!!!!!!!! А як усе було, ви вже знаєте, і до цих відгуків я можу додати загалом не так і багато. Так, мені першому довелося випробовувати його на позашляхові здібності, і треба зауважити, корма хиталася так, що весь корпус, бувало, ставав буквально впоперек дороги, що особливо було неприємно під час підйому. Ця властивість автомобіля простежувалася й далі, мабуть, через довгу базу та досить потужний двигун! А так, я встиг зафіксувати здивовано-радісне обличчя пана Шатова після того, як він штурмом узяв висоту, яку на своєму Terrano подолав лише з дев'ятої спроби! Мда, Pilot того дня просто феєрив і шокував нас, і не лише того дня. Ми ще й наступного дня були під враженням, коли шукали загублений держ. номер. Без болотяних чобіт заввишки по пояс не обійшлося, а ми ж там учора їздили!
Цікаво, а яка в нього брідопрохідність (там, де знайшовся номер, було дуже глибоко!). Я пам'ятаю, як ми туди пірнули, увімкнули задню швидкість і як ні в чому не бувало виїхали. Фантастика!!! Це ж болото!!! Олег Шатов категорично відмовився їхати, поки, цитую: «Не плюхнусь у це болото на своєму Nissan». Плюхнувся, і треба сказати, що його Terrano подолав перешкоду впевненіше, не було цих хитань корми, про які я вже згадував, і, мабуть, це фірмова риса Pilot. Що ж, із бездоріжжям усе зрозуміло, ходімо-но, друже, на трасу, покажи, на що здатен твій табун коней під капотом і 5-ступінчастий «автомат». Не вдаватимуся в подробиці, скажу коротко — здорово. Тягне впевнено, при цьому таке відчуття, що особливо й не напружується, потужності достатньо для впевнених обгонів і «пострілів» з місця. Та що це за повадки такі?! На змійці поводиться як вуж, на бездоріжжі — як носоріг, на трасі — як гепард. М-да, ось вони, сучасні технології Honda. Мимоволі згадав про знаменитого людиноподібного хондовського робота Asimo, уперше представленого російській публіці на згаданому вище автосалоні. Я був у шоці від побаченого, таке відчуття, що ось воно, майбутнє з фантастичних фільмів, настає на наших очах. З погляду комфорту, підвіска реагує дуже нервово на нерівності лише в тому разі, якщо це дуже серйозна нерівність, а от шумоізоляція на висоті. Вадим, розмовляючи телефоном на ходу за швидкості 160 км/год (випадково подивилися на спідометр), створював набагато більше шуму, ніж двигун і повітряні маси за бортом. Ех, на жаль, не заміряли середню витрату бензину, я, гортаючи покази комп'ютера, побачив, що покази відповідали витраті 17,3 літра на 100 км. Якщо врахувати той факт, що на тестових автомобілях із педаллю акселератора особливо не церемоняться, то результат цілком достойний. Повільно й сумно котимося з Вадимом в автосалон, трохи сумно розлучатися з цим автомобілем, але нічого не вдієш. Уявляю, які зараз будуть обличчя, коли побачать автомобіль, оббризканий багнюкою, включно з дахом. А йому це навіть личить, і їздити на ньому в такому вигляді зовсім не соромно.
Вадим Садиков, «Автоклуб-Казань»
Увесь тиждень після тест-драйву Pilot я тільки й робив, що із захопленням розповідав про машину своїм знайомим. Гадаю, що Марат та Альфред теж усіляко хвалитимуть машину, тому вирішив узяти на себе невдячну роботу — знайти мінуси. Почнімо-с.
Перше відчуття — ну й величезний же він! Явно завеликий для моєї комплекції. Причому двояко: і якщо стояти зовні, і якщо сісти всередину. Мабуть, це мінус. Хоча й незрозуміло, кому: машині чи моїй комплекції, що не дотягує до 100 кг живої ваги. Тепер сідаємо за кермо та намагаємося оцінити якість оздоблювальних матеріалів: тут добре, і там. Ага, а ось пластик на дверях явно жорсткий і дешевий. Цікаво, за якого пробігу він почне скрипіти? Пересідаємо на заднє сидіння. Начебто все чудово: є підігрів сидінь і керування кліматом (температура, напрямок та інтенсивність повітряних потоків). Але чомусь немає керування магнітолою. Невже бос сидітиме на передньому сидінні чи, не дай боже, за кермом? Поїздка виявила ще один мінус: заколисує ззаду набагато більше, ніж попереду.
Замало мінусів набирається.
Мабуть, варто почати з критики зв'язки двигуна і п'ятиступінчастого «автомата». Головна пара тут — 4,3, цифра досить висока. Зазвичай таке рішення робить машину жвавою і дозволяє зблизити ряди передач. У цього, як водиться, дві сторони медалі. З одного боку, розгін стає плавнішим: при переході на підвищену передачу оберти не встигають сильно впасти. З іншого — кожна передача впирається у порівняно невисоку стелю швидкості, а отже, коробка змушена клацати сходинки частіше. В ідеалі передавальні числа підбирають так, щоб після перемикання вгору оберти падали із зони максимальної потужності (зазвичай це 6000 об/хв) до піку крутного моменту (найчастіше близько 4000). Тоді розгін виходить найефективнішим. Але, як показує практика, п'яти ступенів — чи то механіка, чи автомат — майже завжди не вистачає, щоб дотриматися цього правила в повному обсязі. Найчастіше компроміс роблять при переході з першої на другу, де оберти просідають з 6000 до 3300–3800. До чого я веду всю цю теорію? А до того, що під час тесту я помітив: з місця машина прискорюється не так бадьоро, як на третій або четвертій передачі. Очевидно, що тут бракує шостої ступені. Давайте перевіримо мої підозри на цифрах. Ситуацію погіршує і сам мотор: пік потужності припадає на 5700 об/хв, а максимальний момент — на 4800. Розрив між цими точками занадто малий. Вже ясно, що оберти при перемиканнях вгору будуть нижчими за ідеальні 4800. Рахуємо: з першої на другу — 3400, з другої на третю — 3800, з третьої на четверту — 4070, з четвертої на п'яту — 4560. Все сходиться: на нижчих передачах розгін дійсно пригальмовує. Якби тут була шестиступінчаста коробка, всі значення можна було б підняти вище 4000. Але на жаль — маємо те, що маємо.
Тепер пара слів про сам двигун. Він, без сумніву, чудовий — 3,5-літрова V-подібна «шістка». В економному режимі, коли на приладці загоряється зелений напис ECO, працюють лише чотири циліндри. Але за це доводиться платити легкою затримкою при натисканні на газ, коли виходиш із цього режиму.
І все ж не можу промовчати про головні переваги. Керованість — така, що їй позаздрять багато седанів. Адже Pilot — це величезний позашляховик із кліренсом 203 мм! Здавалося б, раз досягнуто такої відточеної керованості, то в жертву мають бути принесені комфорт і позашляховий потенціал. Але ні. Дрібні ямки та купини машина проходить напрочуд м'яко. А що стосується бездоріжжя — ця машина дасть фору багатьом суперникам.
Можливо, я помиляюся, але скажу як є: на мою думку, це найкращий автомобіль у класі великих позашляховиків. Десь, можливо, і знайдуться машини, які кращі в чомусь одному — комфорті, ходовій чи прохідності. Але якщо оцінювати сукупність усіх цих якостей, Pilot — безсумнівний лідер. Тим більше якщо згадати ціну: 1400 тисяч рублів за базову версію і 1500 — за топову.