Коментарі 
Італія — країна, яку неможливо не обожнювати. Теплий клімат, приголомшлива природа, культура з тисячолітньою історією та люди, які зустрічають тебе з кавказькою гостинністю та безпосередністю. А ще на кожному кроці тут зустрічаються ФІАТи — марка, в яку в Росії закохалися ще на початку 70-х. Мене італійські автомобілі вабили з самого дитинства, як і всю країну. Мій дід, як і багато сусідів по гаражу, їздив на класичних Жигулях — прямому нащадку ФІАТа.
Перше враження
Мені припав до душі й новий Fiat Grande Punto. Він сподобався мені ще рік тому, коли я лише глянув на його фото. Фари, що сходяться до носа, і округлі боки — начебто все просто, а виглядає свіжо та стильно. Новий Punto не переплутаєш ні з якою іншою машиною, а його зовнішня схожість з Maserati потішить будь-якого водія — хіба що за кермом Ferrari такий комплімент не потрібен.
Коли я їхав забирати Grande Punto на тест, то весь тремтів від передчуття і навмисно не випитував у продавців жодних деталей. Хотілося самому в усьому розібратися, відчути машину і нарешті зрозуміти, що це за гаряча італійка. Мене не бентежило навіть те, що вона родичка нудної німкені Opel Corsa — можливо, така співпраця піде на користь надійності Fiat.
А як я зрадів, коли з'ясувалося, що мені дісталася топова версія Grande Punto Sport — з 95-сильним мотором об'ємом 1,4 літра, стильними 17-дюймовими колесами та купою приємних опцій.
Салон Punto вразив мене навіть сильніше, ніж екстер'єр. Усередині дивовижним чином поєднуються солідність і спортивний запал. Мені сподобалося все: і передня панель з масивним козирком, і широченна центральна консоль із сильним нахилом. На ній знайшлося місце і для роздільного клімат-контролю, і для безлічі інших великих кнопок. Щоб уся ця конструкція не заважала ногам водія, її зсунули трохи вправо від поздовжньої осі автомобіля. Лобове скло сильно нахилене, а його стійки утворюють невеликі трикутні віконця — користі для огляду від них мало, зате вони оживляють силует. Усе так просто і симпатично — майже кожна деталь заслуговує на похвалу. Будь я членом журі конкурсу краси, Grande Punto отримав би від мене п'ятірку за зовнішність і шістку за інтер'єр (за п'ятибальною шкалою, само собою). Особливо порадували крісла. Декоративні заклепки, на щастя, зовсім не відчуваються спиною, а профіль сидінь майже ідеальний, та й підголівник знаходиться на своєму місці — при правильній посадці він ледь торкається голови, як у справжніх спортивних кріслах. Діапазон регулювання передніх сидінь величезний — це зручно, якщо часто доводиться працювати з ноутбуком у машині. Ззаду, звісно, тіснувато, але ж Fiat, як кажуть у рекламі, — автомобіль для «позитивних егоїстів», тож задні сидіння на загальну оцінку не впливають, як і багажник: його 275 літрів — цілком звичайний показник для цього класу.
Трохи засмутила приладова панель — вдень вона здається тьмяною: при вимкнених фарах у похмуру погоду вона виглядає чорно-білою (білі шкали, чорні цифри) і надто темною, а з увімкненим підсвічуванням червоні цифри погано помітні на білому тлі. Зате вночі претензій немає — великі цифри читаються чудово. Кнопки на центральній консолі можна було б зробити не лише великими, а й опуклими, хоча тоді постраждав би дизайн. До того ж влучати в них на дотик — справа тижневої звички.
І остання причіпка — надто плоский звук штатної аудіосистеми з 6 динаміками. Але це вже не скарга, а радше привід для тюнінгу...
У дорогу
А тепер, як кажуть, джентльмени, заводьте мотори! Я завжди вважав, що двигун італійської машини має бути малого об'єму і обов'язково високооборотним — інакше це не Fiat. Формально характеристики виглядають звично. Пік потужності припадає на 6000 об/хв, а відсічка спрацьовує на 6500. Але для справжнього італійця це має бути не межа, а звичний режим роботи.
Але що за діла — розкрутивши мотор до 2000 об/хв і кинувши зчеплення, я ледь не заглушив двигун. Та й оберти він набирав зовсім не так бадьоро, як хотілося б. Відчуття, що я за кермом фургона Doblo, а не зарядженого міського хетчбека у версії Sport.
Може, в автосалоні заправили Grande Punto поганим бензином? На щастя, в баку було небагато палива, і, помучившись пів години, я його спалив, а потім на перевіреній заправці залив нормальний 95-й. Але нічого не змінилося. До 2000 об/хв тяги немає взагалі на будь-якій передачі, з 2000 до 3000 вона теж слабка, і лише після 3500 і до 5000 об/хв мотор проявляє якусь активність, а потім знову здувається і до обмежувача крутиться неохоче. Двигун ніби каже водієві: «я щільно пообідав чудовою лазаньєю і запив червоним вином, тепер мрію про зустріч з Монікою Белуччі і нікуди їхати не хочу, хоч штовхайте».
Під музику
Трохи оживити Fiat зміг лише концертник Deep Purple: під нього Punto хоча б суб'єктивно здається динамічним, і ввімкнений на повну гучність рок перекриває рев мотора в діапазоні від 4000 до 6000 об/хв, а машина набуває більш-менш прийнятної динаміки. Щоправда, для мене так і залишилося загадкою, навіщо зарядженому міському автомобілю потрібна 6-ступінчаста коробка передач, коли реально працюють лише перші три. Шосту можна залишити про всяк випадок, якщо Punto раптом викотиться на заміську трасу. Інші передачі можна сміливо викинути. Може, без них машина стане легшою і поїде хоч трохи швидше. 4-та і 5-та передачі реально знадобилися лише один раз, коли я на трасі намагався досягти максимальної швидкості — для цього довелося послідовно викручувати до упору кожну ступінь. До речі, заявлені 177 км/год Punto усе ж набрав, принаймні за спідометром, але керувати машиною на такій швидкості виявилося дуже некомфортно. Малюк на дух не переносить колію, якою у нас рясніють більшість магістралей. Утримувати Punto — все одно що спускатися з гори на сноуборді: прямо не поїдеш ніколи, тільки зигзагами. У всьому винні ефектні 17-дюймові колеса — розмірності, гідної справжнього спорткара — 205/45 R17. Вони ж напевно винні і у важких стартах Punto — 1,4-літровому мотору з максимальним крутним моментом 127 Нм при 4500 об/хв нелегко розкручувати такі величезні покришки. Практично повністю виключений і старт із пробуксовкою — він можливий лише на мокрому асфальті і тільки ціною підпаленого зчеплення. На гладкій дорозі ситуація покращується — Fiat точно реагує на рухи кермом, але стає помітно, що легкий і високий Punto піддається впливу бокового вітру.
Fiat виявився напрочуд тихим: навіть на зимових нешипованих шинах Yokohama в салоні можна спокійно розмовляти аж до 120 км/год. А якби в нас була скромніша версія з вузькими 15-дюймовими шинами, то напевно Punto був би абсолютним тихонею, що справжнє досягнення для автомобіля сегмента В.
Місто — ось справжня стихія цього червоного «чортеняти», і саме тут він відчуває себе як риба у воді, якщо, звісно, закрити очі на нестачу тяги. У електропідсилювача керма є два налаштування: звичайне і полегшене, під назвою City. У другому випадку баранку можна крутити буквально одним пальцем, що напевно оцінять представниці прекрасної статі. При цьому на кермі завжди присутнє відчутне реактивне зусилля, і воно само прагне повернутися в нейтральне положення. Особисто мені припав до душі стандартний режим: крутити кермо доводиться трохи з більшим зусиллям, зате машина відчувається краще і не реагує на випадкові мікрорухи керма. Враховуючи низькопрофільні шини, автомобіль блискавично відгукується на найменший поворот баранки, а в поєднанні з помірними кренами це робить Fiat схожим на маленьку Alfa Romeo. Навіть при вимкненій системі стабілізації Punto можна сміливо атакувати найкрутіші повороти — прозоре рульове управління і зібрана підвіска не дадуть осічки. Щоправда, варто пам'ятати про те, що запасу тяги на ведучих колесах практично немає, тому краще заздалегідь скинути пару передач униз.
До речі, в надрах Fiat зараз повним ходом кипить робота над створенням Alfa Romeo Junior, яка буде побудована саме на шасі Punto. Залишається лише сподіватися, що для новинки підберуть відповідний мотор — нинішній двигун може запросто зганьбити всю спортивну родовід Alfa Romeo. А поки знайомство з Grande Punto залишило в мене двоїсте враження, яке прийшло в рівновагу тільки після повернення машини в салон і вивчення прайс-листа.
Скільки коштує?
Початкова версія Punto з 65-сильним двигуном об'ємом 1,2 літра оцінюється від 420 тисяч рублів (15 800 доларів). У базове оснащення входять АБС, фронтальні подушки безпеки, кріплення Isofix, підігрів сидінь, електропривод дзеркал і передніх стекол, бортовий комп'ютер і центральний замок. П'ятидверна модифікація обійдеться на 20 тисяч рублів дорожче. За 15 тисяч рублів як опцію можна додати кондиціонер.
Версія Grande Punto з мотором 1,4 літра (77 к.с.) потягне на 455 тисяч рублів, а п'ятидверка — ще на 10 тисяч дорожче. Окрім кондиціонера, за 40 тисяч рублів доступна роботизована коробка передач MTA Dualogic, що автоматично переступає психологічний рубіж у півмільйона рублів (19 000 доларів).
Протестований же Fiat Grande Punto коштує, тримайтеся міцніше, — 625 тисяч рублів (23 500 доларів). І це ціна хоч і дуже симпатичної, але все ж компактної машини, яка за динамікою недалеко пішла від вітчизняної «десятки»? Схоже, на відміну від Італії, любити італійські автомобілі і тим більше підтримувати їх своїм рублем або доларом у нас досить накладно — за ці гроші можна взяти хетчбек гольф-класу з дволітровим мотором і чесними 150 к.с.
Шок, Grande-шок.
Текст: Леонід Павлов. Фото автора.