Dodge Avenger, створений на платформі Chrysler Sebring, виглядає помітно цікавіше за свого побратима, але при цьому пропонує менше опцій.
КоментаріВ основі рекламної філософії Dodge лежать чотири слова — Міць, Затишок, Дерзкість і Розумність, що складається в абревіатуру МУДР. Якщо дивитися на покупців марки через цю призму, то портрет вимальовується такий: люди не старші за середній вік із доходом трохи вищим за середній. Їм хочеться драйву та адреналіну, але фінанси поки що не дозволяють купити по-справжньому потужний автомобіль престижного бренду. Тому доводиться шукати компроміси. Хтось бере гарячий хетчбек на кшталт Ford Focus ST або Mazda 3 MPS, а ті, у кого є сім'я, змушені дивитися в бік машин побільше. Тут уже на потужний двигун розраховувати не доводиться, зате можна отримати автомобіль із запам'ятовуваною зовнішністю. Саме таким і став герой нашого тесту — Dodge Avenger. «Баран» на капоті, чия платформа запозичена у Chrysler Sebring, виглядає виразніше, хоча за оснащенням він бідніший. Підсумок — машина доступніша і «зліша» за рахунок переналаштованої підвіски, але при цьому всередині, як і раніше, просторо, що важливо для сімейної експлуатації.
Екстер'єр Avenger можна охарактеризувати одним словом — розмашистий. Складається враження, що його малювали вручну, не особливо дбаючи про економію місця. Величезні бампери, які жоден європейський виробник не наважився б поставити, решітка радіатора з великими чарунками, виразні напливи над задніми колесами, симпатичні 17-дюймові диски з високою гумою — в усьому цьому вгадується легендарний Dodge Charger із лихих 70-х, коли американськими дорогами гасали Muscle Cars, а в нас у ті роки була 24-та Волга. Така зовнішність або закохує в себе з першого погляду, або залишає байдужим назавжди, і другий варіант здається менш імовірним.
Відчиняєш водійські двері й чекаєш, що інтер'єр продовжить тему яскравої зовнішності, але впираєшся поглядом у сірий пластик, який на дотик нагадує дерево. Американці, звісно, ніколи не славилися любов'ю до оздоблення салону, але це вже перебір! Приємно, що такий матеріал легко переробляти і він копійчаний у виробництві, однак навіть у скромному Hyundai Verna пластик якістю вищий. Рятують інтер'єр лише численні вставки «під метал» — вони додають спортивності та легкості. Можна, звісно, спробувати поглянути на це філософськи: мовляв, м'якість пластику — це стереотип, нав'язаний маркетологами. На їздові якості вона ніяк не впливає, а лише тішить наше самолюбство — чим м'якший, тим дорожчий і «крутіший». В Америці ж крутість вимірюється довжиною кузова та кількістю циліндрів. Звідси й різниця у сприйнятті. Але якщо абстрагуватися від жорсткого пластику, то за рівнем шумоізоляції Avenger майже дотягує до спорідненого Mercedes і помітно обходить конкурентів із Японії та Кореї.
Перед водієм — ефектна комбінація приладів у вигляді трьох розтрубів, яка з настанням темряви заливається голубуватим неоновим підсвічуванням. Для контрасту це не ідеально, зате виглядає чудово. Як стверджують дизайнери, центральна консоль своєю формою повторює обриси баранячих рогів, але мені особисто таких асоціацій побачити не вдалося. А вам? Переднім пасажирам доступні не лише численні підстаканники та потужна аудіосистема з програвачем на 6 МР3-дисків і навіть DVD, а й дворівневий речовий ящик, верхня частина якого розрахована на 4 банки об'ємом 0,33 літра і вміє охолоджувати напої. За додаткову плату пропонується мультимедійна система з жорстким диском на 20 гігабайт — туди можна завантажувати навігаційні карти, музику та фотографії, — а також 6,5-дюймовим екраном і Bluetooth. Більше того, центральна консоль уміє записувати короткі голосові нотатки, працюючи як диктофон — це може стати в пригоді, наприклад, під час розмови з інспекторами ДАІ. Окремо варто згадати внутрішні ручки дверей: таке відчуття, що їх проєктували з розрахунком на Майка Тайсона або братів Кличків. До речі, формою вони теж нагадують стару Волгу. Оглядовість через вузьке заднє скло, звісно, так собі, але бічні дзеркала великі та з правильною геометрією.
Задній диван, як і очікувалося, досить просторий — на ньому комфортно і вдвох, і втрьох. А ось багажник, коли я його відчинив, викликав справжній шок. Тільки я переконав себе, що жорсткий пластик у салоні — не найстрашніша біда, як з'ясувалося, що кришка багажника взагалі гола. Звичайний пофарбований метал із задирками після штампування, без жодного оббивання і навіть без ручки для закривання. Є лише важіль для відкривання зсередини — це нещодавно стало стандартом для всіх американських авто. Виявляється, діти в США обожнюють ховатися в багажнику, але вибратися звідти можуть не завжди. Таке спрощення, звісно, на ходові якості не впливає, але виглядає відверто моторошно. У російському представництві DaimlerChrysler із цим згодні: кажуть, що ведуться активні переговори з американцями про те, щоб встановити в багажник хоча б формальне оббивання.
Порівняно з Chrysler Sebring, чиї ходові якості нас розчарували, «Месник» — а саме так перекладається з англійської Avenger — приємно здивував. Можна сказати, він помстився за старшого брата. До точності та гостроти реакцій, як у BMW, американцю далеко, але за енергоємністю він може дати фору багатьом. Типової для американських машин розкачки немає зовсім, і навіть на розбитих пітерських дорогах підвіска жодного разу не пробилася. Для більшого контролю хотілося б, щоб кермо було тугішим, а сама баранка — меншого діаметра. Але навіть у такому вигляді Avenger керується дуже приємно: на ньому можна швидко їхати і при цьому не втрачати комфорт. А це для нашої країни якість незамінна, адже в нас у пошані одразу дві взаємовиключні приказки: «Який росіянин не любить швидкої їзди» та «У Росії дві проблеми, дурні та дороги»…
Ще більше Dodge порадував у граничних режимах. Якщо провокаційно скинути газ, машина йде в легкий занос, який тут же гасить система стабілізації. Але навіть без електроніки Avenger залишається передбачуваним і слухняним.
У тон керованості підібраний і новий «глобальний» 2,4-літровий двигун потужністю 170 к.с., який спільно випускають Chrysler, Mitsubishi і Hyundai. Ось тільки в пару йому дісталася не найвдаліша коробка — замислений архаїчний 4-ступінчастий «автомат». Двигун і трансмісія працюють узгоджено, але без азарту. Перемикати передачі можна, рухаючи селектор по поперечній прорізі, але вибір невеликий. У місті вистачає двох перших передач — вони забезпечують цілком бадьорий розгін до 125 км/год. А ось включення третьої, яка теоретично має розігнати стрілку до 200 км/год, помітно вбиває динаміку. Зате навіть на високих обертах гарчання мотора в салоні чутно помірно, а якщо їхати здебільшого на четвертій передачі, то аж до 150 км/год можна розмовляти, не підвищуючи голосу.
Виходить чудовий баланс драйву та комфорту. Хоча для активнішої їзди, мабуть, краще підійде базовий 2,0-літровий мотор на 156 сил у парі з механікою. Тим більше що за заводськими даними максимальна швидкість у нього така сама, як у протестованого Avenger, а ціна нижча на 1800 євро. Схоже, дерзкий Dodge справді вирішив зазіхнути на спокій нижньої частини бізнес-класу. Звісно, йому непросто буде конкурувати з акуратними та поступливими, але часом абсолютно безликими седанами з Кореї та Японії. А удача, як відомо, любить сміливих — особливо таких дерзких, як Avenger.
Текст і фото: Леонід Павлов.