Citroen С2. Інь чи Янь.

Citroen С2. Інь чи Ян

У Європі маленькі автомобілі давно стали звичним засобом пересування, і їхні компактні розміри вважаються радше плюсом, ніж мінусом. Там нікого не здивуєш тим, що на такому авто їздить успішний бізнесмен чи домогосподарка — стать і статус водія тут ні до чого. Просто такі машини практичніші та вигідніші в експлуатації. У нас же чомусь укорінився стереотип, що подібні машинки — виключно жіночий варіант. Схоже, настав час позбуватися цього забобону.

Подивіться на Citroen С2: незважаючи на скромні габарити, він виглядає настільки підтягнуто й мускулисто, що язик не повернеться назвати його «жіночим». На відміну від спокійнішого та елегантнішого С3, в образі цього малюка явно читаються спортивні нотки і навіть певна агресія. Стрімка передня частина з великою тривимірною оптикою та решіткою радіатора, перекритою широкими горизонтальними смугами, майже пласкі бічні панелі, ламана лінія скління, що підкреслює контури дверей, нестандартна геометрія скла та задніх ліхтарів... Коротше кажучи, перед нами невеликий, стильний, але водночас зухвалий і швидкий автомобіль для енергійних людей. Він побудований на тій самій платформі, що й С3, тож близько 60% вузлів і деталей у них спільні.

Усередині ця спорідненість теж відчувається. Передня панель, що ніби ширяє над підлогою, круглі дефлектори вентиляції, кермо зі шкіряним оздобленням на трьох спицях, блоки керування кліматом і магнітолою на центральній консолі — усе це вже знайоме по С3, тож оригінальністю тут С2 не вирізняється. Ергономіка теж не стала одкровенням: як і у «старшого брата», у цього Citroen з нею не все гладко. Незважаючи на спортивний профіль сидінь, бічна підтримка в них слабкувата — у поворотах із них доводиться втримуватися силою. Самі крісла явно розраховані на водія середньої статури, і людині більшої комплекції вони виявляться замалі. Через це спина й ноги постійно напружені, і вже за пару годин починають нити. Тож для далеких поїздок краще підшукати щось інше, а от для коротких міських переїздів ці недоліки не критичні. До того ж варто пам'ятати, що автомобілі такого класу рідко славилися ідеальною ергономікою, і Mini Cooper тут — радше виняток із правил.

За своїх компактних розмірів салон С2 цілком здатен розмістити чотирьох. Водійське крісло регулюється в трьох напрямках, кермо — у двох (по висоті та вильоту), тож підібрати зручне положення зможе практично кожен. Місце для задніх пасажирів, звісно, безпосередньо залежить від того, наскільки відсунуті передні сидіння. Але загалом тут не так уже й тісно. Французи, до речі, відмовилися від цілісного дивана на користь двох окремих крісел, одразу заявивши, що машина чотиримісна. І це радше плюс: навряд чи хтось намагатиметься втиснути трьох у такий невеликий відсік, зате ті, хто сидить ззаду, можуть незалежно регулювати нахил спинки та відстань до переднього крісла — зовсім як у мінівенах. Щоправда, якщо за кермом опиниться людина дуже високого зросту, то заднім пасажирам доведеться несолодко — їм навіть підлітку буде тісно. І з ногами виникнуть проблеми: коли переднє сидіння опущене до межі, ступні поставити просто нікуди. Утім, цю проблему можна вирішити, адже 15-сантиметровий запас над головою передніх сідоків так просто не вичерпати. До того ж тіснота в другому ряду — типова риса всіх однокласників С2.

Багажник теж не вражає розмірами, але для кількох пакетів із магазину його цілком вистачає. Якщо ж скласти задні сидіння, об'єм збільшується вдвічі. Цікаво французи підійшли до конструкції задніх дверей: вона розділена на дві частини, які відкриваються вгору та вниз, як у BMW X5. Нижня половина при цьому залишається горизонтальною і витримує до центнера ваги — на пікніку її можна використовувати як столик або лавку. До речі, незважаючи на суто міський характер, С2 здатен і на легке бездоріжжя. Коротка база, невеликі звіси та прийнятний кліренс дозволяють йому рухатися відносно рівною сухою ґрунтівкою. Звісно, у серйозні колії соватися не варто, але для дачі чи пікніка його можливостей вистачить, причому незалежно від обраного двигуна (1,4 або 1,6 літра) та коробки передач («механіка» або «робот» для молодшого двигуна, «робот» — для старшого).

Комплектацій по суті дві: базова SX і спортивна VTR. За базову версію дилери просять близько $15 500, але в ній із зручностей лише подушки безпеки. ABS, ESP, кондиціонер, аудіосистема з кнопками на кермі, шторки безпеки та інші опції доведеться замовляти окремо. Версія VTR номінально не набагато багатша — вона відрізняється в основному декором на кшталт спойлера на задніх дверях і спортивних крісел.

Мені на тест дістався хетчбек у версії VTR, але не з топовим 1,6-літровим двигуном, а з молодшим — 1,4-літровим, що видає 90 к.с., у парі з фірмовим «роботом» SensoDrive. Керування цією трансмісією, як і на С3, організовано через селектор на центральному тунелі та підкермові «пелюстки»: праворуч — підвищення, ліворуч — зниження, майже як на болідах «Формули-1». Тож у водія є вибір: користуватися важельками на колонці чи традиційним селектором (до речі, увімкнути «нейтраль» або задній хід можна лише з нього). SensoDrive уміє працювати і в ручному, і в автоматичному режимах — що вибрати, залежить від уподобань і дорожньої ситуації.

Мені особисто більше до вподоби ручний режим. У русі С2 виявився досить жвавим — мотор охоче розкручується до верху і добре гальмує двигуном на знижених передачах. Машина легко набирає швидкість, хоч і шумить при цьому пристойно. Єдина складність для новачка — звикнути до перемикань. У принципі, трансмісія працює нормально, але в ручному режимі потрібно навчитися правильно поводитися з педаллю газу, щоб рух був плавним. По суті, діяти потрібно так само, як і зі звичайною «механікою»: скинув газ, перемкнув... А от автоматичний режим мене дещо розчарував. Електроніка явно налаштована на економію, але п'ята передача при 60 км/год — це перебір. За необхідності різко прискоритися це просто нереально. До того ж агрегат дивно реагує на «кік-даун», викручуючи перші дві передачі до межі — на спідометрі вже 90 км/год, а він і не думає перемикатися. Утім, як я вже сказав, усього цього можна уникнути, перейшовши на ручне керування.

В іншому ж цей хетчбек явно розрахований на активного й темпераментного водія. Налаштування шасі це підтверджують: автомобіль чудово тримає дорогу, крени в поворотах мінімальні. Нерівності проходить хоч і жорсткувато, але зібрано. Однак провокувати його не варто — на серйозних вибоїнах починає пристойно трясти, та й підвісці це навряд чи на користь. Гостре кермо з електропідсилювачем у міській метушні дуже доречне, от тільки зворотного зв'язку йому трохи бракує... Зі зростанням швидкості воно стає інформативнішим, але все одно залишається надто легким. А от налаштування підвіски та гальм порадували більше.

Загалом, усупереч поширеній думці, С2 — це маленький, але зовсім не «дамський» хетчбек. Пора сильній статі перестати комплексувати через розміри.

Технічні характеристики

Джерело – www.automania.ru