Brilliance M1. Китайські еМоції.

Brilliance M1. Китайські еМоції

Китайські SUV, малолітражки та седани середнього класу в Росії вже давно стали звичною справою. Тепер виробники з Піднебесної вирішили замахнутися на сегмент представницьких автомобілів. Саме на цей статус претендує модель Brilliance M1.

Мрієте про Mercedes S-Class або BMW 7-Series, але не вистачає якихось сотні-другої тисяч євро? Китайський автопром поспішає на допомогу! Усього за $26 тисяч ви стаєте щасливим власником Brilliance M1. Тут є все, що належить великому представницькому седану для перевезення важливої персони на задньому ряду. Довжина кузова — майже п'ять метрів. Що стосується зовнішності… Всупереч стереотипам про китайські машини, з дизайном тут повний порядок. І в профіль, і в анфас автомобіль виглядає сучасно і, на відміну від багатьох співвітчизників, має цілком впізнавану індивідуальність.

А ця індивідуальність впізнається не багато ні мало тому, що зовнішній вигляд до болю нагадує BMW минулого покоління. Так, форма головної оптики трохи змінена, решітка радіатора стала іншою. Але загалом — пропорції кузова, обриси передніх крил, лінії капота, фари — все це безпомилково вказує на німецьке першоджерело. Втім, це й непогано: китайський «ремікс» на тевтонську тему цілком вдався. M1 не вдарив обличчям у бруд ні спереду, ні ззаду. Плавні обводи корми, дизайн задньої світлотехніки — виглядає стильно, причепитися ні до чого. Фірмова емблема Brilliance теж натякає на «творче переосмислення європейської спадщини». Китайський тризуб так нагадує значок Maserati, що сусіди по парковці, де тестований M1 проводив ночі, серйозно цікавилися «новою італійкою». Мої пояснення зазвичай зустрічали недовірливу усмішку — мовляв, кого ти обманюєш? — поки в хід не йшло свідоцтво про реєстрацію ТЗ. До речі, є й простіший спосіб переконати скептиків у китайському походженні машини: достатньо запросити їх у салон. Опинившись усередині, відчуваєш той самий ні з чим не порівнянний, стійкий аромат пластмаси та фенолу, про який ветерани радянського автопрому з трепетом розповідають онукам. Цікаво, скільки там перевищено ГДК? Втім, представники компанії, що надала автомобіль, стверджують, що цей нюанс — доля лише «пілотної партії». У товарних машинах такого запаху бути не повинно. Поживемо — побачимо…

Салон оздоблено кремовим шкірозамінником, якість якого, м'яко кажучи, залишає бажати кращого. Бруднитися це пишнота буде, очевидно, дуже швидко. Кондиціонер тут, як з'ясувалося, «стандартно-китайський». Створюється відчуття, що якийсь один маленький заводик у Піднебесній постачає «кондеями» весь китайський автопром, принаймні ту його частину, що постачається в Росію. Дизайн цих агрегатів у різних моделях відрізняється, але конструктив, судячи з усього, однаковий: добитися від нього нормального охолодження в спеку чи нагріву в прохолоду — велика удача. Працює і те, й інше на трієчку.

Водійське крісло одразу дає зрозуміти: людина за кермом тут — не головний герой. Регулювання сидіння механічні, бічна підтримка відсутня в принципі. Кермо налаштовується тільки по висоті — і на тому спасибі! Бічні дзеркала, хоч і оснащені електрорегулюванням і підігрівом, дрібнуваті (мабуть, в угоду дизайну). Салонне дзеркало заднього виду теж ліліпутських розмірів. Чому так? Машина велика, вимагає акуратності під час маневрів, а оглядовість ніби спеціально урізали! Робота люка теж розчарувала. Положення «під нахилом» у нього немає — тільки повне зсування назад на потрібну відстань. Ривки в процесі нагадують рухи погано змащеного Термінатора.

На задньому дивані, як і належить автомобілям цього класу, можна вільно розташуватися втрьох. Але відкидний підлокітник по центру натякає: «дуже важливим персонам» належить більше особистого простору. Здивувала повна відсутність будь-яких регулювань заднього сидіння. Те, що його не можна трансформувати — це зрозуміло й не обов'язково, а ось додаткові зручності для пасажирів ззаду були б доречні. Схоже, бажання хоч чимось виділитися на тлі конкурентів підштовхнуло китайських інженерів до дивного, з практичного погляду, рішення: задній диван знімається буквально одним рухом руки. Навіщо? Мабуть, щоб перевозити «шановних людей» штабелями на підлозі автомобіля. У цьому контексті стає зрозумілою й наявність багажника абсолютно неосяжного об'єму.

Між передніми кріслами розташувався селектор автоматичної коробки передач. Стара добра грибоподібна рукоятка, жодних секвентальних режимів… Під капотом M1 — дволітровий мотор потужністю 130 к.с., вироблений у Китаї за ліцензією Mitsubishi. Побоювання, що така зв'язка двигуна й трансмісії виявиться слабкувата для півторатонного седана, повністю підтвердилися. Запас потужності практично відсутній. Щоб упевнено триматися в потоці із сучасними (і не дуже) іншомарками, доводиться майже весь час утоплювати педаль газу в підлогу. Через це витрата 92-го бензину явно перевищує 15 літрів на сотню. Точніше сказати складно: бортовий комп'ютер не вміє рахувати ці цифри. До того ж замисленість «автомата» періодично дратує. Жодних спортивних режимів, тільки обмеження передач другої чи третьої… Словом, «автомат» із минулого століття. Хоча на практиці навколишні водії з великою повагою ставляться до серйозної чорної «морди», яка повільно, але впевнено насувається ззаду. Дуже сподобався гідропідсилювач керма. Щоб повернути підкреслено не «гостре» кермо, потрібне невелике, але відчутне зусилля. Відчуваєш, що тримаєш у руках «бублик» автомобіля, а не джойстик від приставки. Завдяки цьому кермовому зусиллю й довгій базі M1 перетворюється на справжній асфальтовий крейсер. Ні ями, ні колія, ні знятий верхній шар асфальту — ніщо не може збити його з курсу: іде як по рейках.

Технічні характеристики

Джерело – www.automania.ru