Коментарі (10)Роки три тому, коли мені вперше довелося поїздити на MINI Cooper S ще попереднього покоління з компресорним мотором, машинка мене вразила. Як у такому маленькому кузові може ховатися одночасно екстремально спортивний і в той же час придатний для щоденних поїздок автомобіль, хоча й без особливого комфорту: салон геть позбавлений звукоізоляції, а кути встановлення коліс такі, що машина просто не здатна їхати прямо – доводиться постійно підрулювати. Зате відчуття за кермом неможливо порівняти з жодною дорожньою машиною: динаміка, керованість, гальма – все зведено до найвищого ступеня! 
Отже, минулий MINI вразив своїм поєднанням відносного комфорту і спортивності, хай і з явним переважанням останньої. Новій машині ми вирішили поставити ще цікавіше і складніше завдання, ніж проста міська їзда – ми вирушили на MINI Cooper S у далеку дорогу, а якщо бути точнішим – у Санкт-Петербург.
Більшість колег крутили пальцем біля скроні, мовляв, Mini – виключно міський автомобіль і зовсім не призначений для далеких поїздок. Але ж у повоєнні роки англійці використовували перший MINI як єдиний сімейний автомобіль і вирушали на ньому в подорожі. А чим ми гірші?
Одним словом, наплювавши на всі застереження щодо якості наших доріг та їхньої сумісності з 18-дюймовими низькопрофільними колесами і спортивною підвіскою «ески», я вирушив у місто на Неві. Благо русифікована навігаційна система MINI знайшла це місто і вказала мені маршрут. Отже, повний бак 95-го, безпалі шкіряні рукавички, щоб міцніше стискати маленьке спортивне кермо, і вперед. Заодно на виїзді з Москви обнуляю бортовий комп'ютер. Цікаво, як поведе себе MINI Cooper S у далекій дорозі.
Звісно, завдяки спортивній підвісці та 18-дюймовим жорстким покришкам Run-on-flat, водій та його руки справно інформуються про всі дефекти дорожнього покриття. Але забігаючи наперед, можна сказати, що по дорозі підвіска не допустила жодного пробою, хоча на «трійці» BMW, на якій я їздив у Пітер минулого року, жорсткі удари були нормою. Дивно, але й на колію Cooper реагує не особливо гостро, а на розгоні потужний передньопривідний автомобіль зовсім не вириває кермо з рук. У русі MINI сприймається як абсолютно жорсткий автомобіль, але не в плані підвіски, а в частині кузова. Cooper S без затримок реагує на будь-які дії водія, чи то повороти керма, чи натискання на газ. Машинка пружно, немов м'ячик, перестрибує через будь-які купини, але ні на секунду не втрачає контакту з дорогою.
Після першої сотні кілометрів сумнів у правильності вибору машини для далекої дороги розвіявся остаточно. Коли перебуваєш за кермом «ески», відчуття маленької машинки поступово зникає. Вона чудово тримає задану траєкторію, чи то пряма, чи дуга, причому реакції слідують негайно, наче у Cooper S немає маси, що породжує схожість із максимально полегшеними гоночними машинами.
Жорсткі шини справно передають у салон монотонний гул, він чутний уже на 80 км/год, але надалі не наростає, принаймні до 160 км/год можна розмовляти телефоном, практично не підвищуючи голосу.
Новий 1,6-літровий турбомотор, який інженери BMW побудували у співпраці з французами з групи PSA Peugeot-Citroen, спочатку викликав сумніви. Якщо колишній компресорний мотор мав абсолютно рівну тягу у всьому діапазоні обертів, то турбонагнітачам властиві запізнення. Але передбачаючи побоювання потенційних покупців, розробники створили дуже еластичний двигун. Паровозна тяга починається вже після 1500 об/хв, а в районі 3000 відбувається суттєвий підхоплення, яке зберігається аж до червоної зони. Тяги вистачає з надлишком, і тому викручувати мотор до межі зовсім не хочеться. Більше задоволення приносить перемикання в діапазоні від 4000 до 5000 об/хв і завжди триматися в зоні турбопідхоплення. Благо передачі підібрані близько, і їх аж шість. Хоча необхідність такої кількості для мене залишилася загадкою. За весь час тесту я так жодного разу й не ввімкнув п'яту передачу – у ній немає жодної потреби. Зазвичай вистачає жвавого розгону на третій до 5500 об/хв, що відповідає 120 км/год, і вже сміливо можна переходити на шосту – на тахометрі буде рівно 3000. Іноді користуєшся четвертою, але п'ята не потрібна зовсім. Швидше 6-ступінчаста коробка – це данина моді та маркетингу, адже майже у всіх заряджених моделей по шість передач, ось і змушені інженери винаходити нові шестерні, навіть якщо вони нікому не потрібні. Можливо, багатоступінчасті коробки можуть допомогти форсованим турбодизелям, у яких вузький робочий діапазон, але коли тяга, як на Cooper S, присутня практично по всій протяжності тахометра, надлишок передач швидше дратує. Доводиться частіше звичайного звертатися до коробки передач або перестрибувати «зайві» ступені.
Зате високий важіль чудово лежить у руці, а самі передачі, хоч і вимагають до себе значних зусиль, вмикаються з відмінною точністю – помилитися майже неможливо, хіба що встромити четверту замість шостої, але це за великим рахунком, все одно.
Стандартний режим руху по трасі виявився вельми напруженим: швидкість швидко піднімається до 160-180 км/год, а іноді й перевалює за 200. Причому для вельми динамічного прискорення цілком достатньо останньої, 6-ї передачі. Часом без перемикань вдавалося проїхати більше сотні кілометрів. Відмінний двигун. Але ще більше Cooper S вразив витратою палива. За умови дуже активного руху, коли середня швидкість перевалювала за 110 км/год, бортовий комп'ютер показав результат 8,3 літра на «сотню».
Спочатку панель приладів MINI дещо спантеличує. Тахометр перед очима, а спідометр винесений у центр передньої панелі, та ще його розміри перевершують усі розумні межі. А враховуючи, що центр шкали зайнятий дисплеєм навігаційної системи, стрілка спідометра ходить по колу шкали, і видно її досить погано, а в темний час доби про швидкість можна лише здогадуватися або вивести її цифрове значення на дисплей тахометра. Також швидкість MINI можна точно визначати і за тахометром – на останній передачі на кожну тисячу обертів припадає 40 км/год.
В іншому інтер'єр, як і раніше, справляє дуже оптимістичне враження – це справжнє царство кіл та овалів. Здається, дай дизайнерам волю, вони б і лобове скло зробили круглим, так само, як вони зробили овальними всі дзеркала, включно з тими, що в сонцезахисних козирках, накладки на педалях і вставки на дверях. Прямих кутів у салоні Mini просто немає. Можливо, прихильникам класичних автомобілів такі форми здадуться блюзнірством, але мені дизайн MINI, як зовнішній, так і внутрішній, дуже імпонує. Підходячи до машини, завжди хочеться посміхнутися, та й у салоні перебувати з сумною міною довго не вийде: Cooper S обов'язково змусить усміхнутися або від свого неповторного стилю, або від динаміки.
Мабуть, за підсумками тесту мені вдалося виявити лише один недолік MINI – це його ціна. Протестована «еска» з навігаційною системою та іншими опціями оцінюється в 33 900 євро (понад 45 000 доларів). За всієї поваги та любові до MINI Cooper S віддати за такий маленький автомобіль такі великі гроші я б не зміг. Хіба що як другу машину, коли ціна вже не має значення, але тоді варто віддати перевагу відкритій версії Cooper S Cabrio – щоб домогтися повного знесення… голови. За схожу ціну я б віддав перевагу Alfa Romeo 159 2,2. Вона, звісно, поступається MINI в динаміці, але різниця не така велика, і за відчуттями від керованості ці машини близькі, але салон Альфи все-таки більше пристосований для життя.
Текст і фото: Леонід Павлов