Універсал пікчерз. У головній ролі Mazda6 Station Wagon

У ручному режимі «автомат» не перескакує самостійно ні вниз, ні вгору. Електроніці іноді довго даються перемикання на рівному газу, а при розгоні в підлогу команду на зміну передачі потрібно давати з помітним випередженням.
Зате перемикання за вектором прискорення, як в автоспорті, — найзручніший і логічний алгоритм: для зниження передачі важіль потрібно штовхати від себе, підвищуючи — тягнути до себе. Тільки чому разом із важелем ворушиться й декоративна накладка?

У місті мені ніколи чекати й нема чого рвати й метати. Доводиться по-дорослому брати ініціативу на себе й водити Мазду за «ручку». Благо ручний режим «чесний», а передачі в більшості випадків перемикаються досить швидко. А може, ця Mazda й справді для людей відчутно старших? Хоча мені здається, Біртуісл мав на увазі не це.

Обрив плівки (Антон Болотов, 1 серпня 2008 року)

Загальний пробіг — 5546 км
Наш пробіг — 1830 км
Витрата палива — 13,8 л/100 км (змішаний цикл)

Я — технологічна латка в цій кінооповіді. Мазду мені видали, можна сказати, примусово — щоб не простоювала, поки хлопці зайняті на тестах. Нібито в мене є досвід спілкування з червоними універсалами, а машина вряди-годи зобов'язана попрацювати за прямим призначенням — перевезти багато людей і багато речей. Чудово! Дачний сезон у розпалі. Я не буду ні з чим порівнювати Мазду 6 — просто уявлю, що мені її намагаються продати.

Навіщо купувати універсал, якщо не їздити в магазин, на дачу, не подорожувати? Але з усім цим Mazda справляється погано. Сімейна машина має бути в душі бабусею — доброю, тихою, надійною. А цю дівчину турбує тільки, чи добре вона виглядає. З будь-якого приводу обурюється мотором, грубить шинами. Роботу виконує з лінощами, прикриваючи своїх мешканців від зовнішнього світу тоненькою кофтинкою дверей. Але красуня — цього не відняти. Усі захоплюються.

Несвідомому водієві напевно сподобається й усередині. Що не сподобається — до того звикне. Передній пасажир — теж. А ось заднім пощастило менше: зручностей майже немає. Ні дефлекторів обдування, ні шторок на вікнах. Я вже мовчу про якісь відкидні столики, щоб діткам було чим зайнятися в дорозі. Одним словом, нудно. У спеку клімат-контроль підморожує тих, хто сидить попереду, але ледь дістає до другого ряду. Підвіска — невиправдано жорстка. У салоні непристойно шумно. Гугняве дзижчання мотора можна частково заглушити посередньою магнітолою. Усі безневинні на вигляд вибоїни та перепади висот в околицях дачі Мазда старанно притерла днищем, через що мій внутрішньосімейний водійський рейтинг відчутно впав...

На ґрунтовці стає шкода і машину, і пасажирів. Тряска й шум змушують знижувати швидкість до пішохідної.

Добре, що Mazda не робить машини, наприклад, пральні. Бо після покупки раптом з'ясувалося б — треба докупити шланги й відсік для порошку. Мало продати шматок простору позаду сидінь — це ще не багажник. Без найпростішої сітки каністра з омивачем, портфель, пакети з магазину та інший скарб переміщуються по вантажному відсіку в пошуках гармонії та рівноваги. Якщо ви зібралися щось возити у своєму універсалі (хто б міг подумати!), їдьте до дилера й купуйте аксесуари. Чого це, подумаєте ви, я гарячкую через якісь нещасні сітки? Кому треба — докупить. Звісно, докупить: сітку вертикальну, що відділяє багажник від салону, за 10 085 рублів; сітку багажника підлогову за 3101 рубль. Органайзер багажного відділення: бокс — 1202 рублі, основа — 7991, набір фіксаторів — 5657 рублів. Вдумайтеся: потрібно заплатити від півтори сотні до тисячі з лишком доларів за те, щоб багажником можна було користуватися!

Решта вже сприймається як належне. Парктроніка немає навіть у списку опцій, зате є така надпотрібна річ, як запам'ятовування положення крісла та дзеркал для трьох водіїв. Чотири клавіші на кермі керують бортовим комп'ютером, який маленькими цифрами пише щось передньому пасажиру. У повній темряві по неосвітленій трасі їхати швидше 50 км/год боязно — надто ближнє світло вихоплює лише кілька метрів попереду. Що цікаво: в салоні підсвічуються всі кнопки, крім вимикача світла в стелі. Довелося світити мобільником, щоб його знайти... А в пошуках насоса вночі я виявив захований усередині запасного колеса незрозумілий агрегат із дротиком, що йде вглиб. Покрутивши його в руках, я зрештою отримав відповідь на питання, що хвилювало, мабуть, не одного мене. Біла етикетка сповіщала: «This is a SUBWOOFER».

До завершення уїк-енду я остаточно зрозумів: універсал Mazda6 створений не для мене. У моїй родині немає трьох водіїв, яких не бентежить шум, — у нас є пасажири, які від нього втомлюються. І ті, хто сидить за кермом, навряд чи назвуть себе асами паркування. До того ж у нас буває спекотно, а ночі — суцільна темрява. Ми їздимо на далекі відстані, і багажник у нас ніколи не буває порожнім — там завжди знайдеться щось, що потрібно закріпити. І, мабуть, я не досяг того ступеня просвітлення, щоб не помічати люфтів і деренчання в салоні або плафона, що відвалився, у багажних дверях. Мені поки не осягнути дзен, дивлячись на інноваційну шторку багажника та на синьо-червоне підсвічування магнітоли, красу якої розуміють лише обрані. Це не моя історія.

Серіал (Олександр Катаєв, 8 серпня 2008 року)

Загальний пробіг — 5716 км
Наш пробіг — 2000 км
Витрата палива — 14,2 л/100 км (змішаний цикл)

Постійність — річ непогана. Та сама кнопка на пульті, звична заставка, знайомі декорації. За місяць навіть бездарні актори перестають дратувати. Дивимося — не слухаючи, слухаємо — не дивлячись. «Мило» працює фоном.

Звикання до Мазди — з тієї ж серії. Кнопка на ключі, привітання Bose з мелодійним схлипуванням, і дюжина передбачуваних поворотів сюжету по дорозі в редакцію. «Клімат» вирівнюється рівно через три квартали після старту. Пошуковиком CF-Net користуюся не замислюючись. Кнопку пам'яті сидіння знаходжу наосліп. Так само звично кручуся на ньому, здаючи назад.

О одноманітність — ось що вбиває. І тут рятує керованість. Кермо — точний і серйозний інструмент, кожен маневр — задоволення. Іноді хочеться спровокувати плавний знос і, відпустивши газ, відчути, як машина слухняно довертає задньою віссю. Щоправда, на коліях і при різких гальмуваннях ми постійно боремося.

Саморухома поличка — приємна дрібничка. Але демонтаж і встановлення всієї конструкції — справа нешвидка.

Наше спілкування ніяк не назвеш «мильним». Хто сказав, що універсал — це нудно? Знаєте, скільки в мене знайшлося старих друзів! І всі — зі своїми великогабаритними проблемами. Велосипеди, етажерки, коляски — хоч здавай багажну полицю на зберігання в редакцію. Mazda ковтає скарб із задоволенням, та й мені приємно бути «виручалочкою». Добре, коли машина дарує дрібні приводи для посмішки — такий серіал швидко не набридне.

Кошторис (15 серпня 2008 року) Загальний пробіг — 6021 км
Наш пробіг — 2305 км
Витрата палива — 14,2 л/100 км (змішаний цикл)

Mazda в редакції півтора місяця. Все чи вже? Накручений нами кілометраж ще невеликий — це як 21 коло по МКАДу або поїздка від Москви, скажімо, до Петрозаводська і назад.

У скільки обійшлося це задоволення? На 406,04 л 95-го бензину ми вже витратили 11 797 рублів і 99 копійок, тобто близько $480 за сьогоднішнім курсом. Додатково 920 рублів пішло на мийки. У салоні машини не курять і фантиками не смітять, килимки та багажник пилососимо самі, тож до комплексного прибирання ще далеко. Цікаво, що індикатор рівня омивальної рідини загорівся лише сьогодні вранці. Хоча при ввімкненні переднього омивача Mazda щедро поливає і скло, і фари.

За нашими прикидками за час тесту універсал перевіз близько 3400 кг вантажу.

Зате — жодних побічних витрат. Ні оливи, ні ремонту... За кермом Мазди нас навіть жодного разу не оштрафували. І взагалі не зупиняли! Може, так благотворно позначається образ сімейного автомобіля? Щоправда, як не хитрував я цього тижня їздити благообразно і економити бензин — не допомогло. Один учорашній день перекреслив усі зусилля: спершу довелося довго тягатися майже з повним завантаженням, штовхаючись у заторах. А потім активно надолужувати згаяний час. У цих хвилюваннях Mazda випила третину бака.

Від заходу до світанку (22 серпня 2008 року) Загальний пробіг — 6616 км
Наш пробіг — 2900 км
Витрата палива — 13,5 л/100 км (змішаний цикл)

Нічний трансфер. Ось воно, майже ідеально відповідне завдання для Мазди! Зустрічати пасажирів з літака. Графік складний: потрібні мені рейси один за одним прибувають у різні аеропорти. Удень ми б вимоталися, а ночами в нас із Маздою — інтим і примирення. Вона у всій красі відблисків і підсвітки рівно і легко ковзає по свіжоукладеному асфальту порожніх вулиць. Хоча для більшої впевненості я все-таки веду її під «ручку». У спекотних обіймах крісла з двома режимами підігріву...

Шереметьєво, Домодєдово... За 4 години 15 хвилин пройдено 202 кілометри. Запас ходу скоротився лише на одну п'яту, а середня витрата впала аж на п'ять десятих.

Пасажири радіють, що їм подали Мазду. Їхні попутники, за якими прибули «каблуки-Ситроени», дивляться заздрісно. Ми відчалюємо: двоє зручно влаштувалися на задньому дивані і дрімають — завантажена кофрами, Мазда йде м'якше. Робота «автомата» якнайкраще: він переливає свою згущенку, і плавні перемикання не турбують стомлених перельотом. А я не турбуюся про витрату. Вона зменшується. Мотор працює, здається, на півсили. Шкода, що так рідко вдається ввімкнути режим «порожнього нічного міста».

Порожні вночі й мийки. Є, нарешті, час на обряд комплексного очищення — і кузова, і салону. Підсумок — 540 рублів. Хоча хлопець бурчав: метушні на сотню більше, як за джип. Гуляти то гуляти: після лазні Mazda осушила чотирилітрову каністру «омивайки» ще на 70 рублів. Кирилу Іванову знадобиться. Він же збирається на Мазді в далеку подорож.

На північ і назад (Кирило Іванов, 29 серпня 2008 року) Загальний пробіг — 8535 км
Наш пробіг — 4819 км
Витрата палива — 12,4 л/100 км (змішаний цикл)

На відміну від моїх колег, Антона Болотова і Сашка Катаєва, я не використовував наш універсал для перевезення речей чи сім'ї. Скарбу в мене небагато, а дружини і дітей поки немає. Зате є справи в Санкт-Петербурзі, і поки на дворі літо і дорога знову не зіпсувалася, я вирушив у Північну столицю на Мазді. Багажник порожній, бак повний, у салоні — тільки ми з другом. Час — перша ночі, попереду — майже 700 км.

Після Клина закінчується освітлена частина дороги, і перші двісті кілометрів темряви мене все влаштовує. Профіль сидінь, плавність ходу... Пливемо як по хвилях до розвідних мостів і кафешок на Невському. Але в Тверській області радість змінюється обуренням. Дорога тут — найгірша, але ксенонові фари не світять, а принюхуються до чогось під колесами. Доводиться вдивлятися в темряву в пошуках ям і вибоїн — очі від цього втомлюються дуже швидко.

Вилазить і зворотний бік зум-зума: відчуваєш себе на вібростенді. Підлога трясеться, кермо веде пряму трансляцію з плями контакту керованих коліс, пластик живе своїм життям і порипує в такт вібрацій. Їхати швидко зовсім не хочеться, а від зайвих звуків рятує лише музика.

Але щойно дорога вирівнюється — усе приходить до норми. Мазда знову впевнено стоїть на прямій, дозволяючи навіть трохи розслабитися. Але тільки доти, доки не настане час 374-го обгону каравану з чотирьох фур. Смуги для обгону трапляються не так часто, як хотілося б, та й тривають вони всього по півкілометра. Кілометр щонайбільше. Тут потужності бракує як повітря, а на хвості при цьому зазвичай сидить старий рейсовий автобус зі стертими гальмівними колодками. Якщо в міських умовах 150 «конячок» достатньо, то на трасі вони лише дратують сумним гудінням на високих обертах.

Іти на обгін впритул, сподіваючись на адекватну підтримку «автомата», — смерті подібно. Перехід у ручний режим на трасі ефекту практично не приносить. Тому перш ніж когось обігнати, варто кілька разів подумати, усе розрахувати і навіть не намагатися робити це на «флажку». Тим більше що рука часом мимоволі хапається за горлечко пляшки замість селектора «автомата» — неглибокі підстаканники розташовані надто близько до важеля...

Однак ось і зоря — і Ленінградська область. Погляд на паливомір, а стрілка вже готується піти на друге коло. Їдемо на парах і силі вітру. У підсумку на одному баку не вдалося дотягнути до Пітера близько 30 км. Зате середня витрата палива за весь час редакційного тесту впала до 12,4 л на сотню.

Що справді сподобалося, так це компонування і підсвітка приладової панелі. Незважаючи на безліч кольорів, зчитується все легко і не дратує око.

Після дев'яти годин виснажливої дороги Пітер порадував нас ясною погодою і рівним асфальтом. І, що приємно, із салону виходиш без ниючої спини і затерплих ніг. За добу рушаємо у зворотний шлях, і турбує мене лише одне: уже через 300 км я не згадаю, за кермом якої машини сиджу. Просто якийсь автомобіль везе мене. Везе непогано, але абсолютно без іскри. Подібної байдужості я не відчував у жодній із машин, на яких доводилося гасати країною. Тому і я не стану покупцем Мазди 6 — ні універсала, ні седана, ні хетчбека. На мою думку, машиною потрібно не просто володіти — її потрібно любити і відчувати. У нас із Маздою не спалахнуло нічого навіть після півтори тисячі кілометрів.

Сайнс-фікшн (Олександр Катаєв, 12 вересня 2008 року)
Загальний пробіг — 9216 км
Наш пробіг — 5500 км
Витрата палива — 12,7 л/100 км (міський цикл)

Пам'ятаєте концепт-кар Mazda Kazamai? Поки машину готували до московської прем'єри, японці запросили журналістів у свій дизайн-центр і запропонували гру «Намалюй кросовер». А потім нібито втілили їхні ідеї в концепті. Ось і ми вирішили пограти в схожу гру: опишемо, яким би ми хотіли бачити універсал Mazda6, і уявімо, що японці до нас прислухаються.

Ми не проти фіксованих комплектацій. Але нашому опційному пакету віддали б перевагу варіанту дешевше: без аудіосистеми Bose та шкіряних крісел з електроприводами, зате з довгоочікуваним парктроніком і датчиком тиску в шинах. Тканинні сидіння з тими ж регулюваннями та підігрівом нам подобаються більше. А на зекономлені 62 тисячі можна було б набрати всякого добра для багажника. Хоча, якщо зізнатися, вистачило б і пари підлогових сіток.

Даєш «сараю» систему доступу без ключа, яка є у седана та хетчбека! І електропривід масивних п'ятих дверей. Ми готові пожертвувати об'ємом багажника заради повнорозмірної запаски. І чудо-шторкою — заради можливості відкрити заднє скло. Хоч це й фантастика, але нехай і за ним стежить датчик дощу.

Попереду довгі зимові ночі — голосуємо за світліший салон і за підігрів заднього сидіння. Подорож до Пітера — не останній дальній виїзд, тож дайте нам ще пару ємностей для дрібниць. І консоль з екраном навігації — як у європейських версій. А можна трохи підняти кліренс?

Втім, по-справжньому хочеться лише одного — новітній турбодизель 2.2 потужністю 185 к.с. Уже з чотирма сотнями ньютонів наш «автомат» знайшов би спільну мову. Та й палива йшло б менше. Але поки така комбінація — фантастика навіть у Європі.

Продовження слідує...