Щоденник Honda Pilot, або Новорічна казка

Частина перша, міська
31 грудня 2009 року, 14.00 мск
Сьогодні всі навколо якісь дивно радісні — усміхаються на весь рот, пританцьовують на місці, розвішали блискучу мішуру та понаставляли вбраних ялинок із пластику. Зрозуміло, у них свято. Чути, як жваво перемовляються: «Ти де зустрічати будеш? Та ну? А далі? Ну здорово!» А мені тут стояти й нудьгувати всю ніч… До чого ж набридло нерухомо стирчати на цій відполірованій підлозі та розглядати власне відображення у вітринах! Я красивий, значний, у повному розквіті сил. Так хочеться вирватися назовні, мчати трасою, місити багнюку, об'їздити всю планету!

- Ось, подивіться, чудовий варіант, «Пілот» 2009 року, мотор 3,5 літра, коробка-автомат, максимальна комплектація Executive…

О, до мене придивляються! Під самий Новий рік? Напевно, просто зайшли погрітися або так, посидіти, помацати. Я вже розучився їм вірити. Хоча, начебто, симпатичні люди, молода пара, усміхаються мені. Гей, ви, двоє! Я тут!

- А чому чорний? – незадоволено протягла дівчина. – Я б хотіла щось світліше…
Та хіба бувають джипи не чорними! Ти тільки подивися на мене!
- А мені чорний подобається, - спокійно відповів хлопець. Оце правильно, поїхали ж швидше! Я ж тобі до душі?
- Дизайн у нього цікавий, такий мужній, рубаний, трохи грубуватий, але привабливий.
- Вірно, - вставив слово наш менеджер. – Це ж американець.
- Виглядає як справжній позашляховик, великий, але по суті це радше кросовер? Кліренс начебто невеликий… Зовнішність серйозна, солідна.
- Зате всередині він просто величезний! Залазь, тут жити можна! А багажник — як у вантажівки!
- Довжина 4870 мм, ширина – 1995 мм, висота – 1845 мм, колісна база – 2780 мм, дорожній просвіт – 203 мм, - завчено відбарабанив менеджер. – Повний привід VTM-4 розподіляє тягу на всі колеса. На слизькому покритті можна увімкнути блокування, і тоді максимальний момент піде на задню вісь — для кращої прохідності. Ну як, берете на свята? Покатаєтеся, вирішите…

Не може бути! Вони беруть ключі! Нарешті свобода! Ура!

Червоний Jazz і білий Civic проводжали мене заздрісними поглядами. Двері зачинилися, і ось я вже на вулиці разом зі своїми новими власниками.

31 грудня 2009 року, 15.00 мск
Брр, а тут холодно! І брудно, зараз мої начищені боки вкриються плямами. Вони серйозно хочуть, щоб я катався по цій сніговій жижі з реагентами??

- Поїхали, у нас сьогодні повно справ! Спочатку заїдемо в магазин, потім швидко додому — збиратися на вечірку, потім потрібно забрати друзів, а першого числа зранку на дачу…
- Ага! Слухай, мені тут подобається! Пластик жорсткуватий, американець усе-таки, але виглядає стильно, всі такі кутові форми… А повітроводи круглі — красивий контраст.
- Мені подобається, що тут купа відділень і кишеньок, дивись: ніша під центральною консоллю, великий відсік у підлокітнику, кишені в дверях, підстаканники та ніша по центру — а вона ще шторкою закривається, зручно. І навіть кишеньки над бардачком! Якраз телефон пасажиру можна покласти…
- Важіль коробки розташований незвично, високо, майже біля керма, але, до речі, зручно. А де ручник? А, ось, по-американськи — ножне гальмо!
- Ножник.

Поки мої водії ввімкнули підігрів сидінь на повну потужність, розклали по всіх кутках телефони, ключі, рукавички, шапки й продовжували вивчати салон. Йому припали до душі білі прилади зі світло-бузковою підсвіткою та чіткі шкали, розташовані під стрілками — так цифри не перекриваються. Сподобалося шкіряне кермо зі зручними потовщеннями на ободі та грамотно розкладеними клавішами керування музикою й бортовим комп'ютером, повністю електричні крісла (водійське — з пам'яттю на двох людей!). Вона була в захваті від безлічі акуратних кнопочок на центральній консолі та чорного монохромного монітора з білими показниками. Ех, шкода, що на відміну від американських версій у мене немає кольорового дисплея! Зате в мене є 257 добірних «конячок» і спритна п'ятиступінчаста автоматична трансмісія.

Мій 3,5-літровий V6 миттєво відгукнувся на натискання педалі газу й легко влився в щільний передсвятковий потік.

31 грудня 2009 року, 15.30 мск
- Розганяється чудово! Мені подобається посадка: з одного боку, висока, огляд прекрасний, з іншого — регулюваннями можна підібрати ідеальне положення, ногам просторо, кермо на потрібній відстані. Кермо пружне, на швидкості наливається важкістю. І система стабілізації працює бездоганно: я навіть не помічаю, як починається занос — тільки значок на панелі блимає, а машина їде по цій каші як по асфальту! Майже як седан.
- Я тільки переживаю щодо витрати, - невпевнено сказала вона.
- Зараз у корках показує 20 літрів. Ну подивимося, що буде далі. Є омивач фар, бачиш, які струмені аж до даху злітають? Якщо натиснути трішки, то омивайка йде тільки на лобове — зручно регулювати. І музика нормальна: звук цілком чистий, ззаду сабвуфер, хоча, звісно, можна було б поставити систему потужнішу…
- На дорозі всі поступаються, усе-таки морда в нього значна.

Здається, поки їм усе подобається!

31 грудня 2009 року, 21.30 мск
8 осіб. Ха, а вони думали їхати на двох машинах! Навіщо, якщо в мене на другому дивані спокійно, розкинувши лікті, розмістяться троє, і навіть на третьому ряду за бажання можна всадити трьох! Звісно, ногам на третьому ряду буде тіснувато, зате другий ряд можна зсунути трохи вперед, і всі всядуться з комфортом. На далекі відстані в такій великій компанії їхати стомливо, але ми ж сьогодні далеко не збираємося!

- Ого, та тут по-королівськи! Можна нога на ногу сидіти, і ще свій клімат-контроль, і підігрів сидінь!
- Поїхали!
- Жорсткувато їде, так? Хоча й плавно, ями майже не відчуваються.
- На швидкості він як влитий тримається і керується як седан, - із задоволенням розповідав мій водій. – У поворот входить і тримає траєкторію до кінця, чудовий зворотний зв'язок. І гальма мене просто захоплюють, дуже інформативні.
- Давайте відкриємо люк!
- Шкода, люк маленький, не висунешся потанцювати! А то б ми влаштували шоу!
- Ой, а це що за дзеркальце? Панорамний огляд салону? Ха-ха, скоро будете за дітьми своїми так стежити!
- Ну а ти думаєш, чому ми «Пілот» придивляємося!

На другому ряду майже як у седані бізнес-класу

Ми на великій швидкості котили по яскраво освітленій Москві в бік центру. Однак прорватися крізь оточення вже не виходило — всі вулиці перекрили на годину раніше, ніж обіцяли по радіо. Машина повільно повзла в заторі, а повз нас по тротуару йшли натовпи людей. Тоді вирішили, що я залишуся в провулку, а вони підуть далі пішки. Бідолахи, як же їм холодно! Буду чекати, сподіваюся, повернуться швидко.

31 грудня 2009 року, 23.45 мск
— Це була остання вечірка від «Мегаполіс ФМ»! Жахлива організація, просто сором! І що нам тепер робити, до півночі майже нічого не залишилося! Ми вже точно нікуди не встигнемо!
Вони повернулися так швидко? Щось пішло не так?
— Не переживайте, дівчата. Зустрінемо Новий рік тут! Відкривайте шампанське! Разом із Медведєвим і курантами! Ура!
Ура! І нічого страшного, що сидіння залили шампанським — шкіра, витримає!
— От чорт, виходить, весь 2010-й ми проведемо в автомобілі? Як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш…

Частина друга, заміська
1 січня 2010 року
Вирушаємо на дачу! Думаю, там буде куди веселіше, ніж у столиці, та й повітря, наскільки я чув, чистіше. У моїх супутників у планах і шашлики в лісі, і катання на лижах, і поїздка по сусідніх областях.

Цього разу за кермо сіла вона — крісло одразу згадало налаштування другого водія.

— Габарити відчуваються чудово, для мене це головне…
— Як і для будь-якої жінки!
— Та годі тобі! Камера заднього виду — просто порятунок, з нею почуваєшся набагато впевненіше, ніж із парктроніком, усе видно до міліметра. Щоправда, її постійно потрібно протирати від бруду. І ще мені подобається точкове синє підсвічування в салоні — ми, жінки, взагалі не любимо їздити в темряві. Добре, що двері можна заблокувати і з пасажирського, і з водійського місця. Навіть компас є! Не розумію, навіщо він тут, але забавно!

По порожній трасі першого січня ми мчали легко й швидко. Вони ввімкнули круїз-контроль, і на приладці загорівся індикатор ECO. Коли прибираєш ногу з педалі газу, система i-VTEC перекриває клапани в одному або кількох циліндрах, економлячи паливо. Мої попутники з захопленням зауважили, що в такому темпі витрату вдалося знизити до 13,9 літра, але це, здається, мій особистий рекорд. Вони годують мене гарним 95-м бензином, хоча я спокійно перетравлюю і 92-й. Нехай це залишиться моїм секретом — у мене ж можуть бути свої примхи!

3 січня 2010 року
Сьогодні вибралися в Тулу — це приблизно 300 км від дачі. Судячи з усього, така дистанція моїх не втомила — ні шофера, ні пасажирку. CD-чейнджер розрахований на шість дисків. Вони сказали, що можна сміливо вирушати і в дальші поїздки: зручні крісла, плавний хід без розгойдування і чудова шумоізоляція дозволяють за день долати сотні кілометрів без утоми. Може, рвонути в Пітер?

Перед Ясною Поляною довелося звернути на обледенілу засніжену дорогу, але все пройшло гладко. Він зазначив, що навіть на нешипованій гумі ми тримаємося чудово.

Від Ясної Поляни (мене, щоправда, на територію садиби графа не пустили!) ми залишилися в повному захваті. Не дивно, що Лев Миколайович писав свої шедеври — з таким-то видом із вікна!

Завтра поїдемо в Калугу!

5 січня 2010 року
Сьогодні їдемо на шашлики кудись у ліс. Я трохи нервую: кліренс не найбільший, та й замість шипів на мені стоїть «липучка». Чи впораюся я із зимовим бездоріжжям?

Перед тим як з'їхати з асфальту, ми примусово заблокували муфту приводу задніх коліс на першій передачі (кнопка VTM-4 Lock працює тільки на першій і другій передачі та на задній — при швидкості не вище 29 км/год). Не скажу, що ми лізли в зовсім непролазні хащі, але пройти колію і досить глибокі замети вдалося без проблем навіть на «липучці». Дорожній просвіт чудово впорався з насипами, тільки запаска, що висить під днищем, залишила на снігу свій вагомий слід.

Зате в мене є роз'єми для iPod та iPhone. Шкода тільки, що немає нормальної розетки — у таких вилазках вона б точно знадобилася.

Невеликі вилазки за місто на пікнік? Із задоволенням. Серйозне бездоріжжя? Звільніть.

Короткі поїздки на природу — будь ласка. А от справжнє бездоріжжя — вибачте, не до мене.

8 січня 2010 року
Мене підняли о сьомій ранку, безсовісні. Їдемо в аеропорт зустрічати чергову їхню приятельку. Мороз — мінус 19, але я завівся одразу, омивайка працює чудово, салон нагрівся за пару хвилин. Навіть екрани не підгальмовували на холоді.

Виявилося, гостя прилетіла зі Штатів, а це, вважай, моя батьківщина! У подарунок мені дістався американський номерний знак, а побачивши мій багажник, вона довго не могла отямитися від захоплення. Господарі поворчали, що в базі немає шторки, яка ховає поклажу від чужих очей, — її потрібно замовляти окремо. Зате вони з гордістю продемонстрували електропривод дверей багажника — оце так! До того ж можна відчинити лише скло, не піднімаючи всі двері.

А якщо скласти другий ряд сидінь — це ж просто величезний об’єм! Хоч коня вантаж!

Ой, вони питають, чи влізе туди снігохід. Хлопці, беріть краще причіп — благо кріплення в мене є, та ще й система стабілізації причепа передбачена.

Усю зворотну дорогу базікали ні про що, але щойно гостя завела мову про найцікавіше — американські траси та тамтешній автопарк, — як ми вже були біля дому.

10 січня 2010 року
Ми знову в Москві. Затори, затори, затори — ох, як бракує простору! І паркування біля дому шукали не одразу — з моїми габаритами в будь-яку щілину не протиснешся. Вони дістали чеки з АЗС: виходить, за 2100 км я випив бензину на 7 500 рублів. Це багато чи нормально? І що далі?

Мінімальна витрата палива за 10 днів експлуатації становила 13,9 літра на 100 км

Вже знайомою дорогою ми попрямували до салону. Притулившись біля дверей, я з усіх сил намагався вловити їхню розмову з менеджером.

Поза асфальтом Пілоту заважає невеликий кліренс і прикріплена до днища запаска.

— Ні, це, звісно, не позашляховик, радше сімейний універсал — місткий, просторий, помірно комфортний, жвавий…
— Багажник величезний...
— Але жере пристойно: якщо трасою 13–14 літрів ще терпимо, то в місті апетит зростає до 18–20 літрів…
— Їде бадьоро, стійкий, керується добре…
— Знову ж таки податок — усе-таки 257 «коней»…
— Зате 10 подушок безпеки…
— Зовні мені подобається: незвичайний, брутальний, агресивний. Салон простенький, але такий аскетизм навіть доречний…
— Виглядає як позашляховик, але на серйозне бездоріжжя на ньому не полізеш, а ми, чесно кажучи, далі пікніків і не їздимо. Зате коли з’являться діти… Якраз для великої родини…
— Оснащений добре: і тризонний клімат, і електропривод дверей багажника, електрорегулювання крісел, дзеркало з автозатемненням, парктроніки та камера заднього виду, і круїз, і шкіра…
— Ну, мільйон сімсот з лишком…
— Базова версія — 1 480 000 рублів…
— Думаю, усе-таки топову…

Вони замовкли й перезирнулися. По-моєму, все зрозуміло!

Світлана Алєєва