Alfa Romeo 147: Альфазалежність

Італійці — народ непослідовний і дивний. Схоже, емоції вщент заглушають у них голос розуму. То чи клімат винен, то чи жінки, то чи Середземне море бентежить кров. Інакше як пояснити, що на питання журналіста про те, як би він охарактеризував Alfa-Romeo для тих, хто з маркою не знайомий, голова компанії Антоніо Баравалле на прес-конференції, присвяченій відкриттю дилерського центру в Москві, відповів фразою «А де Ви бачили червоний Мерседес?»

Шановний Антоніо, ми Вам, звісно, віримо. Червоних Мерседесів, звичайно, не буває. Це така ж істина, як і те, що Alfa в гарантійний період має звичай часто ламатися. Хоча, мабуть, червоні Мерседеси іноді й трапляються (хоча б у Володимира Сорокіна в останній повісті), а Альфи зрідка доживають до кінця гарантії без жодної поломки. Але в тому, що всі італійські автомобілі з примхами, я переконаний залізно. Досі згадую, як три роки тому прищемив палець до крові. Здавалося б, звичайна справа, але прищемив я його, складаючи полірований дерев'яний столик перед заднім диваном Maserati Quattroporte — машини найкрасивішої і зовсім недешевої. І чому? А чому багато років тому в травні на Fiat Punto минулого покоління сам по собі увімкнувся на повну потужність підігрів водійського крісла? І вже не вимикався. Та що там — вершина еволюції Fiat, Ferrari, теж не без гріха: взяти хоча б Enzo, який то й річ розриває навпіл на рівному місці… Дива переслідують і мій нинішній тест. Перші два рази інспектори ДПС навіть не дивляться документи, зупиняючи виключно заради перевірки на алкоголь (справа була в новорічні свята, і вартові порядку вважали, що тверезих за кермом майже немає), а на третій раз, вивчивши довіреність, інспектор розпливається в задоволеній усмішці й починає… голосно реготати. У довіреності на «мою» червону Alfa Romeo 147 написано дослівно: «довіреність дійсна з 6 грудня 2006 року по 8 січня 2006 року» і в дужках приписка: «довіреність видана терміном на 4 дні». І це при тому, що машину поставили на облік у середині грудня 2006-го. А розуміння й почуття гумору в інспектора, на жаль, небезкорисливі… Італійське розгильдяйство заразне й передається навіть співробітникам автосалону Alfa Romeo Moscow.

Відповідь пана Баравалле стає зрозумілою, якщо усвідомити, що Alfa Romeo ВПЕРШЕ ніхто не обирає. Як не обирають жінку, в яку вже закохані до нестями. Це невиліковна хвороба. І називається вона Alfaзалежність. І це аксіома: якщо ви любите автомобілі не на рівні «мерси – круто, бумер – ні, а насправді рулять тільки «японки», мимо Alfa Romeo Ви не пройдете. Вона обов'язково залишить слід у вашій автомобільній біографії.

І навіть розуміючи все це, сидячи за кермом новенької 147-ї Альфи, я дратуюся. Занадто м'які шкіряні сидіння, безтолкова роботизована механіка «Selespeed», «фіатівська» морда магнітоли (така ж, як, наприклад, на Fiat Doblo), огидне звучання акустики з шильдиком Bose, тіснота в салоні (габарити автомобіля не змінювалися з часів Alfa Romeo 145, і те, що тоді здавалося нормальним, сьогодні виглядає анахронізмом — менша тільки Ока), і до кнопки підігріву водійського сидіння не дотягнутися, і «цвіркун», що вже оселився десь під обшивкою передніх дверей. І це в абсолютно нового автомобіля. Напхана електронікою під зав'язку, з роздільним клімат-контролем з автоматичним режимом рециркуляції, шістьма подушками безпеки та системами стабілізації й допомоги при старті, гальмуванні та іншими електронними асистентами, 147-ма намагається відволікати мене від їзди безглуздими повідомленнями на приладовій панелі. «Операція неможлива» — повідомляє Alfa, коли я тягну підрульовий перемикач на себе, сподіваючись увімкнути наступну передачу, або штовхаю з цією ж метою селектор коробки — виявляється, система сама знає, що ввімкнути наступну передачу, поки мотор не розкрутиться хоча б до 2000 об/хв, не можна, але навіщо про це так кричати, до того ж сама електроніка перемикає передачі аж ніяк не добре, а одного разу навіть заглохла при спробі старту з другої передачі. Коли на приладовій панелі горить індикатор режиму «місто», коробка намагається наслідувати автомат. Це їй вдається, але якби так перемикався справжній «автомат», його відправили б на перебирання без зайвої діагностики. Мене дратують кивки кузова при кожному перемиканні в цьому режимі, що однозначно видають кваліфікацію водія. Мене бісить звук, з яким кожен із майже 200 шипів останньої версії «хаккапеліти» шкрябає по сухому січневому асфальту. Де тут шумоізоляція? І мене бісить власне занудство.

Ти хіба не бачиш, як азартно Alfa дозволяє ковзати в поворотах навіть на шипованій гумі, як чітко реагує на дії коротким (трохи більше двох обертів від упору до упору) кермом, як класно й соковито крутиться цей головний біль усіх власників Alfa-Romeo — 2-літровий мотор Twin Spark з двома свічками на циліндр? Невже в ньому всього 150 конячок? Якщо це так, то вони мають бути якоїсь гарячої лютої породи. А що там із розгоном до сотні? 8.9 чи 9.8 чи може 15 секунд, та яка різниця — це ж «Альфа», чиста емоція.

Емоцій і справді через край. Противне слово «захват» спадає на думку. На четвертій передачі 150-сильна Alfa так азартно розганяється майже до максималки — 190 км/год, що починаєш відчувати майже ейфорію, а як співає мотор від 4 тисяч обертів на хвилину і вище!.. Крутити мотор на Alfe — чисте задоволення! І навіть на 160 км/год здається, що їдеш помітно швидше. При скиданні газу й після гальмування коробка сама перемикається вниз, утримуючи мотор на підвищених обертах — «по-гонщицьки». Хоча таку можливість Selespeed отримує дуже нечасто, майже весь час тесту я їздив у ручному режимі — знайти взаєморозуміння з «коробкою» дуже непросто. На віражах в автомобілі, звісно, немає математичної точності MINI Cooper S, хоча він залишається винятково слухняним. Аж кортить навіть сказати «бездоганно слухняним». Але не так емоційно. На жахливу колійність крайньої лівої смуги МКАД — байдуже. На тих, хто вперто не хоче пропускати маленьку червону італійку, що люто світить ксеноном, теж… не ображаємося. Незалежні підвіски на крихких алюмінієвих важелях усе-таки чудово справляються з нерівностями дороги, хоча на більшості конкурентів вони це роблять не гірше. Зручне за формою і коротке за кількістю обертів від упору до упору кермо не вимагає перехоплення на крутих віражах і навіть із вимкненою системою стабілізації дозволяє легко контролювати машину. Повільно, але впевнено на зміну роздратуванню приходить задоволення.

З добрим ранком, дорогий

Підходячи до машини наступного дня, дивлячись на майже незмінну зовнішність «моделі 2007 року» з новими фарами, заливаючи «незамерзайку» в дуже незручну вузьку горловину (не ширшу, ніж у пляшки італійського вина) бачка з омивальною рідиною, а холодне шкіряне сидіння, намагаючись просунути руку у вузьку щілину між порогом і сидінням у пошуках кнопки ввімкнення обігріву, пристібаючись і запускаючи мотор, оглядаючи передню панель трохи зміненої форми, проклинаючи роботизовану коробку Selespeed, я чітко розумію, що якимось незбагненним чином закохався в цей далеко не новий і вже точно далеко не ідеальний автомобіль. І роблю закономірний висновок — мабуть, Alfa Romeo, як і раніше, хороша тільки по любові й аж ніяк не по розрахунку.

І ще: якщо у вас у гаражі, окрім Альфи, стоятиме щось японське з категорії «шлюб із розрахунку», любов до Альфи буде всепрощаючою і ще міцнішою. Особливо якщо ваша 147-ма буде з механічною коробкою передач. Як кандидатуру я запропонував би, наприклад, Mazda 3 MPS. Коштує вона приблизно стільки ж, скільки й Alfa, а мотор має аж 260-сильний, але це вже тема для іншої розмови…

Скільки коштує?